Зародження фінансів, грошового обігу і кредиту у період феодалізму в Західній Європі-Мануфактурний період у Західній Європі-Фінанси в Україні у період мануфактур

У другій половині XVI – 20-30-х рр. XVII ст. розпорядниками європейських платежів і розрахунків були генуезькі купці – банкіри. Почавши з фінансування іспанської корони з 10% річних, вони контролювали торгівлю золотом і сріблом в Європі. Після іспанського банкрутсва 1627 р. генуезьці вклали капітал у позики Австрії, Баварії, Швеції.Протягом XVII ст. міжнародним фінансовим центром став Амстердам. У 1609 р. був створений Амстердамський депозитний і валютний банк, вклади якого зросли з 1 млн в 1610 р. до 8 млн флоринів у 1640 р. В 1611 р. була створена біржа, яка стала грошовим центром, звідки голландські капітали у вигляді позик і кредитів направлялися в усі країни світу. Втративши промислово-торгову першість, Сполучені Провінції зберегли своє значення найбільшого і найдешевшого кредитора. Вартість кредиту становила 5%. У кінці XVIII ст. Амстердам контролював 3/7 облігацій англійського національного боргу. Саксонія отримала кредити на 9 млн., США – на 2 млн. флоринів. Гарантіями були земля, дорогоцінності, державні борги.

У XVIII ст. у діловому світі почав панувати англійський фіансовий капітал. В 1694 р. був утворений Англійський банк, білети якого до 1797 р. обмінювались на золото. Формувалися приватні лондонські банки. В 1807 р. їх було 73. В провінціях з’явилися сільські банки або банки графств: в 1750 р. – 13, в 1784 р. – 120, в 1800 р. – 370. Вони були депозитними банками, мали право надавати кредит, враховувати векселі та позики. У 1773 р. була створена Розрахункова палата для компенсації розрахунків між банками.

Отже, банки, на відміну від великих ярмарків, що збиралися кілька разів на рік, регулярно проводили клірингові розрахунки (залік взаємних вимог та зобов’язань). Сконцентровані у банках гроші перерозподілялися і використовувалися у промисловості і торгівлі.

3.Фінанси в Україні у період мануфактур

Розвиток торгівлі в XVI – XVIII ст. сприяв процесу подальшого формування фінансово-грошової системи. Для тогочасного грошового обігу характерним був біметалізм – викорстання як золотих, так і срібних монет, які оцінювалися стихійно, за ринковою вартістю вміщеного в них металу.

У XVI ст. в обігу залишалися празькі гроші, литовські та польські денарії, півгрошові монети. У результаті грошової реформи 1526 – 1528 рр. у Польші почали карбувати срібні гроші. Післа Люблінської унії в результаті грошової реформи Стефана Баторія в 1578 – 1580 рр. була створена єдина монетна система для Речі Посполитої. Випускалися легкі та важкі, або імперські, таляри.

З середини XVII ст. на території Української козацької держави поширилися російські срібні та в незначній кількості мідні монети. В Московській державі уніфікація грошової системи відбулася після реформи 1534 р. Карбувалася срібна копійка, лічильну функцію виконував рубль, у якому містилося 100 копійок. За Петра I була введена десяткова монетна система: рубль, гривеник, копійка.

Протягом XVIII ст. проводилися реформи, спрямовані на стандартизацію грошового обігу всіх частин Російської держави, в тому числі Лівобережної України. У 1769 р. російський уряд почав випускати паперові гроші (асигнації). В Москві та Петербурзі було створено асигнаційні банки, що вільно розмінювали асигнації на мідну монету. В 1786 р. банки були об’єднані, асигнації перестали бути розмінними. За рахунок паперових грошей покривався дефіцит державного бюджету, що призвело до їх емісії та знецінення. Російські гроші протягом XVIII ст. поширилися на українські землі, витіснивши з обігу польсько-литовську монету. З’явилася назва карбованець, коли протягом кількох десятиліть випускалися рублеві монети з косими нарізами (карбами) на ребрі замість написів. Отже, відбулося об’єднання грошових систем Росії і України в єдину грошову систему.

Одночасно із зростанням торгового та грошового обігу на українських землях в XVI – XVIII ст. поширилися кредитні операції і лихварство. Необхідність кредиту була зумовлена також відсутністю у купців вільних коштів.

Оперування кредитами підвищувало дієвість торгових операцій, спрощувало розрахунки. Наймасовішими були короткострокові споживчий кредит і комерційний кредит на великі суми. В XVII ст. позики до 100 золотих становили абсолютну більшість кредитних операцій у Тернополі (71%), Рогатині (62%), Теребовлі (59%).

Лихварство було поширене серед представників різних верств населення. Найбільше ним займалися віменські та єврейські купці, які часто спеціалізувалися в цій галузі. Нерідко в ролі кредитних контор виступали католицькі костьоли й монастирі, православні братства.

У Російській державі на відміну від західних країн важливе значення мав державний кредит. Роль банку виконувала Мануфактур-колегія, яка видавала грошові позики промисловцям і купцям, безплатно передавала приватним особам казенні підприємства з наданням грошової позики з державної скарбниці. В 1754 р. створені Дворянський і Купецький банки, в 1786 р. – Дворянський позиковий банк. В Російській імперії мали право користуватися позиками лише великоросійське дворянство, іноземці, які перебували в постійному підданстві Росії та мали тут нерухоме майно. Українське дворянство було зрівняно з ними у правах на отримання позик лише в 1783 р.