ВИТОКИ СЛОВ’ЯНСЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ З ІНШИМИ ІНДОЄВРОПЕЙСЬКИМИ СИСТЕМАМИ СВІТОГЛЯДУ

Ідея смерті та відродження, воскресіння та осмислення природи як матері прослідковується у звичаї ховати небіжчиків у скорченому положенні (як ембріон в утробі). Це також пов’язано з ідеею реінкарнації, що знайшло свій розвиток в індуїзмі.

Відлуння цієї стадії розвитку міфології ми знаходимо у давніх слов’ян в образах русалок (в Європі – ундін), водяників та Морени – Мокоші. З цим шаром вірувань пов’язані обряди, які дійшли до наших днів, а саме:

пускання чучел у воду;

пускання вінків по воді;

жертвоприношення джерельцям (ідея жертви);

русальський тиждень;

Купала.

У трипільців три чи чотири жіночі фігури підіймають угору велику чашу. Фігури стилизовані, рук та голів не видно, але підкреслені статеві особливості. На трипільських сосудах часто зображені жіночи груди. Це пов’язано з ідеєю життедайної вологи (молока) та вологи небесної (дощу), і, відповідно, шлюбу Великої Матері з Биком, повелителям хмар та земноводним Змієм – охоронців запасів землі. Свято Купала, яке дійшло до наших днів, уособлює два першопочатку – вогонь та воду (небесний Бик – вогонь – повелитель блискавок).

Образ небесного Бика перейде потім від прабатька до сина (Індри – Перуна – Зевса), якого іще не буде у трипільській культурі.

Усі магічні обряди робилися над сосудом з водою, і в давнину їх зводили до відвертання чи заклику дощу (до речі, слово “чарувати” походить від “чари” з водою).

Ідея родючесті знайшла свої відображення у трипільськіх зображеннях вагітних жінок, на животах яких іноді бачимо відтиск зерна або (та) чотири квадрати з точками в кожному (можливо, симвло поля). Іноді дві змії охороняють живіт матері. На цьому етапі йдеться вже не про Морену, а про майбутніх рожаниць, культ яких певно існував і у трипільців.

Другим етапом розвитку міфології у трипільців за аналогією з іншими індоєвропейцями можна припустити виникнення образа світлого неба та прабатька. У наведеному вище уривку з “Рігведи” “ясне небо та велич світла” усвідомлюється як перше, що виникло з нічого. В Біблії ми читаємо: “Спочатку Бог створив Небо і Землю. Земля була невидима і пуста…, і Дух Божий носився над водою. І сказав Бог: нехай буде світло.” Далі ми бачимо, що Бог робить розмежування води небесної і земної. “І створив Бог твердиню, і відокремив воду, яка була під нею, від води, яка над нею. І назвав Бог твердиню Небом” (Буття I, 1-7).

В гімнах “Рігведи” також визначаються три шари побудови світу:

1.“Свах” – верхне небо із запасами вологи;

2.“Бхувах” – повітряний простір разом з сонцем, місяцем та зірками;

3.“Бхух” – земля-грунт.

У трипільців зображення на сосудах збігаються з подібною тричленною побудовою світу:

1.верхній ярус (біля горла сосуда) – вода – горизонтальна хвилясьа лінія;

2.середній ярус, найбільш широкий, заповнений спиралями, солярними татмісячними знаками, косими та вертікальними лініями, які нагадують дощ;