ЗНАЧЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ АРХІТЕКТУРИ Й МІСТОБУДУВАННЯ УКРАЇНИ ДОБИ ГЕТЬМАНЩИНИ
Здійснено частковий перегляд існуючих в науці поглядів і уявлень щодо архітектури й містобудування цієї доби, зокрема визначення панівної стилістики архітектури як барокової. Показано, що ренесансні тенденції в архітектурі цього часу мають в основі не впливи італійського (німецького, польського) ренесансу, а відродження ''своєї античності'' - спадщини Київської Русі.Вперше чітко доведено і навіть кількісно позначено регіональну нерівномірність розвитку архітектури й містобудування в розглядувану добу, з'ясовано корені і причини цього явища. Доведено наявність єдиного регіону найінтенсивнішого розвитку архітектури й містобудування на початковому етапі розглядуваного періоду (Лівобережна Україна включно зі Слобожанщиною) з центром у Києві і появу кількох таких регіонів і двох центрів під кінець періоду (Київ, Львів), що засвідчує територіальне вирівнювання інтенсивності архітектурно-містобудівних процесів.
У цілому результати дисертаційного дослідження розширюють, доповнюють і конкретизують давніші напрацювання українського архітектурознавства, викладені в працях попередніх дослідників - Ф.Ернста, М.Макаренка, В.Січинського, С.Таранушенка, М.Цапенка, Г.Логвина, П.Юрченка, Д.Яблонського, С.Кілессо, Л.Прибєги, В.Ленченка та інших.
Наукове значення роботи. Наукове значення цього дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше на значно оновленому фактичному матеріалі, що охоплює всю територію України і включає результати новітніх історико-містобудівних та реставраційних досліджень, комплексно досліджено й показано у взаємозв'язку процеси розвитку архітектури й містобудування в період 1648-1781 років без ідеологічних спотворень і нашарувань. Це - необхідний крок до нового трактування історії української архітектури.
Практичне значення отриманих результатів. Результати досліджень знайшли своє наукове використання в низці публікацій автора у спеціальних та науково-популярних виданнях, виступах на наукових конференціях, а також в практичних заходах з охорони архітектурно-містобудівної спадщини. Автором були опрацьовані історико-архітектурні опорні плани та проекти зон охорони пам'яток міст Чигирина, Полтави, Глухова, Сум, Ромен, Путивля, Лебедина, Охтирки, Тростянця, Конотопа, а також проект організації Державного історико-культурного заповідника в м.Глухові (реалізовано в 1994 році; постанова Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р. № 80).
Наукові результати досліджень автора використано при підготовці кількох державних програм, затверджених на урядовому рівні:
- Комплексна програма збереження iсторичної забудови м.Глухова Сумської областi (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 1 грудня 1998 р. № 1958).
- Програма відтворення видатних пам'яток історії та культури України (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р.№ 700).
- Програма збереження і використання пам'яток архітектури та історичних міст України, розроблена Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України на виконання доручення Президента України від 17 вересня 1999р.
Результати дисертаційного дослідження втілені також при підготовці Державного реєстру національного культурного надбання (пам'ятки містобудування і архітектури України), який затверджено наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 02.06.99 № 128 в редакції наказу від 17.03.2000 № 51. Автор цього дисертаційного дослідження є упорядником даного реєстру (разом з М.Кучеруком та О.Ткаченко) та його відповідальним редактором. Особистий внесок здобувача полягає в перевірці й визначенні атрибуцій всіх пам'яток, внесених до Державного реєстру, у т.ч. й пам'яток доби Гетьманщини.
Наукові результати дослідження автора практично використано (з його авторською участю) в роботі з реабілітації історико-архітектурного середовища м.Глухова Сумської області. За цю роботу було присуджено Державну премію України в галузі архітектури 1998 року (Указ Президента України від 25 червня 1998р. № 686/98).
Результати дослідження використовувались в підготовці фахових рубрик та окремих матеріалів журналу ''Пам'ятки України: історія та культура'' (науково-популярний журнал; видання Мінкультури), які автор постійно вів з 1994 року: ''Пам'яткознавство'', ''Історичні столиці'', ''Архітектурна спадщина'' та інші. За цю роботу автор був удостоєний почесного звання ''Заслужений працівник культури України'' (Указ Президента України від 29 червня 1995 року № 2096).
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації викладено в 8 публікаціях в окремих пам'яткознавчих виданнях, наукових збірниках та журналах а також у 7 виступах на міжнародних, всеукраїнських та регіональних наукових конференціях протягом 1993-1999 років, зокрема :