Жанри красномовства
Микола Карабчевський (1851—1925). Народився в Херсонській губернії. Після закінчення (із срібною медаллю) Миколаївської ре¬альної гімназії вступив на юридичний факультет Петербурзького уні¬верситету, який у 1874 році успішно закінчив із отупінню кандида¬та права.
Не отримавши посвідчення про благонадійність, яке вимага¬лося для роботи в установах міністерства юстиції, Микола Караб¬чевський вступає до адвокатури Петербурзької судової палати. До¬сить швидко завоював популярність як один з найкращих захисників. З успіхом виступав у багатьох «гучних» процесах: про інтендантські зловживання під час російсько-турецької війни (кримінальна спра¬ва розглядалася особливим присутствієм Петербурзького Військо¬во-окружного суду); на захист Ольги Палем, яка звинувачувалася в убивстві студента Довнар; братів Скитських; мултанських вотяків, у вирішенні долі яких активну участь брав його земляк, письмен¬ник В. Короленко; широку популярність набула його промова у справі про катастрофу пароплава «Володимир», захисні промови з полі¬тичних справ.
Захисні промови Миколи Карабчевського переконливі, впев¬нені, пристрасні. Він завжди детально вивчав матеріали попереднього розслідування, досить активним був на судовому слідстві. Умів по¬казати помилки і вади протилежної сторони.
У 1894 році М. Карабчевський проголосив знамениту промову у справі Сазонова, який звинувачувався в убивстві міністра внутрішніх справ Плеве. Надзвичайно збуджений, оратор проголо¬сив: «Панове судді! Мабуть бомба, яку кинув Сазонов, була напов¬нена не динамітом, а гнівом народу!». Тут його перебиває головую¬чий: «Це крамола». Але М. Карабчевський швидко зорієнтувався і відповів: «Так думав Сазонов».
Інтереси Миколи Карабчевського були надзвичайно багато¬гранними: активно займався наукою, публіцистикою, критикою, ху¬дожньою прозою і віршами. Його літературні твори опубліковані у збірнику «Піднята завіса». Окремими виданнями вийшли дві фун¬даментальні праці — «Около правосудия» (СПб., 1902) і «Промо¬ви» (М., 1916). Редагував журнал «Юрист».
Помер Микола Платонович за кордоном в еміграції.
Микола Холева (1858—1899). Народився в м. Керчі Таврійської губернії. Після закінчення курсу місцевої класичної гімназії вступив на юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету. З 1881 p. працює в адвокатурі при Петербурзькій судовій палаті.
Характерною особливістю для Холеви як адвоката є рідкісна сумлінність і виняткова працьовитість. Він завжди багато уваги при¬діляв детальному вивченню справи, всіх її обставин. Його промо¬ви — це результат великої попередньої праці і ґрунтовної підготов¬ки до процесу. Для адвоката не існувало дрібниць в обставинах спра¬ви. Будь-який факт — суттєвий чи другорядний — не проходив повз його уваги. Промови чіткі, послідовні. Доти, поки не закінчував все¬бічного розгляду одного питання, він не переключав своєї уваги на щось інше.
Промова в справі Максименка дуже добре відбиває особли¬вості ораторського обдарування Миколи Холеви. В ній плавно і по¬слідовно висвітлюються всі події справи. Аналіз доказів вичерпний і всебічний. Дуже ґрунтовний розбір висновків експертів. У захисній промові відсутні відступи з питань, що не стосуються справи. В інших промовах, наприклад у справі про катастрофу пароплава «Володи¬мир», вдало використано літературно-художній опис окремих подій, образні порівняння.
Микола Йосипович займався літературною роботою. Брав участь у виданні журналів і газет, працював секретарем комісії із збиран¬ня юридичних звичаїв при етнографічному відділенні Географічно¬го товариства.
Микола Криленко (1885—1938). Народився в селі Бехгеєво Смо¬ленської обяасті (Росія) в сім'ї політичного вигнанця з України. 1914 року закінчив юридичний факультет Харківського університе¬ту. В 1917 році — Верховний головнокомандуючий і нарком у військо-вих справах. З 1918 року працює в органах юстиції, організовує су¬дові і прокурорські органи. Згодом — Голова Верховного трибуналу при ВЦВК, прокурор Російської Федерації. Народний комісар юс¬тиції СРСР, державний звинувач з найбільших політичних процесів, завідувач кафедрою кримінального права Московського інституту радянського права.Микола Криленко був прикладом умілого і глибокого сполу¬чення юридичного і психологічного аналізу обставин справи. Май¬стерно володів усіма прийомами полеміки, звертав особливу увагу на суспільне і політичне значення справи. Письменник Л. Шейнін писав про Криленка, що він був «оратором незабутнім».
Роман Руденко (1907—1981). Народився у місті Носівка Черні¬гівської губернії. Закінчив Московську юридичну школу і Вищі юри¬дичні курси при Всесоюзній правовій академії в 1941 році. У 1944— 1953 pp. — прокурор УРСР, а з 1953 p. -- Генеральний прокурор СРСР. Почесний доктор юридичних наук університету ім. Гумбольд¬та (1960), Празького університету (1966).