ФОРТИФІКАЦІЙНІ ІДЕЇ АЛЬБРЕХТА ДЮРЕРА: ВТІЛЕННЯ В УКРАЇНІ
1430 року Кам'янпем-Подільським заволоділи польські феодали. Вони почали укріплювати місто. Особливо великі роботи провадилися в другій половині XVI століття. Однією із значних тодішніх споруд стала Гончарська башта (1583) (5). Свою назву дістала вона від гончарського цеху, який у XVI-XVII століттях охороняв цю ділянку укріплень. Гончарська башта входила до оооронного кільця міста, яке протягом тривалого часу було форпостом оборони Поділля. Серед цих потужних укріплень Гончарська башта була першорядною, її споруджено одночасно з Різницькою, Кушнірською та іншими баштами. Цю башту вбудовано в скелю гак, що з боку річки вона має п'ять ярусів зі стрільницями, а з боку міста - три.
1961 року авторові цієї статті було доручено дослідити Гончарську башту й виконані проект її консервації. Проведені дослідження дали можливість розробити проект реставрації з відновленням каміна, горішніх стрільниць і завершення (6). Тоді башта була в поганому стані: перекриттів і завершень не мала, стрільниці й камін п'ятого ярусу були напівзруйновані, два долішні яруси засипані землею (як виявилося, ще в другій половині XVIII ст.)
Кругла в плані башта була вимурувана з каменю на вапняному розчині. Парапет, яким завершувалась башта, зі стінами її збудовані одночасно. Розміри гнізд початкового перекриття між четвертим і п'ятим ярусами глибиною від 0,62 м до 1,5 м, розміром 0,42 х 0,34 м свідчили про те, що перекриття розраховане на велике навантаження. Загадку становила верхня частина башти - парапет з прямим зрізом заввишки 1,32 м, завширшки з боку річки (ворога) - 1,25 м, з боку міста - 0,4 м. Горішній ярус мав стрільниці з прорізами й гніздами для щитків. Сусідня з Гончарською Різницька башта теж мала парапет з прямим зрізом і, мабуть, аналогічну історію будівництва.
Навіщо були погрібні такі парапети й перекриття, розраховане на велике навантаження? Як з'ясувалося, автором такого незвичного типу башт із парапетом був Альбрехт Дюрер. У цих баштах парапет призначався для рикошетування чавунних ядер, а посилене перекриття погрібне було для розміщення артилерії. У процесі досліджень виникло припущення, що оборонне кільце Кам'янця будували за єдиною фортифікаційного системою А.Дюрера, адже якщо в двох найкраще збережених дотепер баштах наявні елементи цієї системи, то його ідеї могли бути застосовані і в інших тамтешніх оборонних спорудах XVI століття, нині перебудованих або зруйнованих (7). У нашій країні аналогічних башт не виявлено. Взагалі кам'янецькі споруди - єдині, що збереглися до наших часів і донесли дюрерівську ідею рикошетування чавунних ядер. Навіть башти в Нюрнберзі нині перебудовані і втратили свій початковий вигляд. Отож без перебільшення можна сказати, що кам'янецькі башти - унікальні військово-інжснерні пам'ятки.
Грандіозні фортифікаційні ідеї Альбрехта Дюрера були надзвичайно цінні для військового мистецтва. Тільки складність, а від гак величезна дорожнеча будівництва пропонованих споруд, не дали змоги повністю збудувати їх. Винятком було укріплення Шафгаузена в Швейцарії, яке завершив сам Дюкер (8). Пізніше його ідеї підхопили інженери Вобан і Поган(XVII ст.), Манталамбер (XVIII с г.), а далі вони дістали місце в новітньому німецькому вченні про фортифікацію.
Дюрерові ідеї дійшли й до XIX століття. Так, з 1830 року, коли затвержено проект перетворення Києва на величезну фортецю (за Східної війни) і майже до кінця 1863 року в місті будували укріплення, так звану Київську фортецю. До нашого часу дійшли лише Васильківське й Госпітальне укріплення Нової Печорської фортеці9. У цих спорудах, як виявилося, використано ідеї і пропозиції Альбрехта Дюрера: капоніри - оборонні казематні споруди на дні фортечного рову, що призначалися для поздовжнього обстрілу гарматним (згодом кулеметним) вогнем, з амбразурами на два боки, круглі казематні башти, окремі вузлові елементи тощо. Отже, ідеї Альбрехта Дюрера частково реалізовано в Новій Печерській фортеці Києва вже в XIX столітті.
Відомо також, що на початку XVII століття на річці Тясмин (тепер - Кіровоградська область) споруджено укріплення з оборонними елементами Альбрехта Дюрера - казематами. Але укріплення разом із заснованим тут містом Ново-Георгієвським після спорудження Кременчуцької ГЕС наприкінці 50-х років було затоплено.Наведені приклади стверджують органічний зв'язок України з європейською культурою і наукою, в тому числі з фортифікаційною. Україна, як і інші країни Європи, знала Ренесанс.
Тільки український Ренесанс хронологічно не збігався з європейським. Характер його цивільної архітектури й фортифікаційних споруд визначався з другої половини XVI і першої половини XVII століть.
Ми можемо пишатися тим, що в Україні збереглися пам'ятки фортифікації з елементами оборонної системи Альбрехта Дюрсра - засновника фортифікаційної науки в північній частині Європи.
Список використаної літератури