Міста і будівлі Київської Русі

Архітектура собору урочисто-святкова, в екстер'єрі це підкреслювалось ритмом різномасштабних елементів — від аркад відкритих галерей до високої центральної бані, яка вінчала пірамідальну композицію будівлі, в інтер'єрі — об'ємно-просторо¬вим вирішенням. Напівзатемнені бокові анфілади першого ярусу немов би переростали у високі двоповерхові аркади центральної частини храму, над якими розкривався підкупольний простір, яскраво освітлений 12-ма вікнами барабана.В архітектурно-художньому ансамблі Софії особливу роль відігравало внутрішнє опорядження. Різномаїття мозаїк, фре¬сок, що вкривали стіни, стовпи, арки, висотний простір, відкоси віконних пройм — все це вражало пишнотою, дивними образа¬ми, до того ж не тільки релігійними, але й світськими. На південній і північній стінах центрального нефу розміщене було зображення родини Ярослава Мудрого, на західній (що впала) — портрет самого засновника храму. У баштах зобра¬жені сцени полювання, приборкання диких коней, дійства скоморохів, музикантів, танцюристів. Особливим інтересом ко¬ристуються фрески світського змісту, які розповідають про візит княгині Ольги до Константинополя, прийом її візантійським імператором, відвідини іподрому тощо. Довкола Софії Київської на честь святих патронів Ярослава і його дружини Інгігерди були засновані монастирі з храмами Георгія та Ірини. Розкопки довели, що конструктивно вони нагадували зведений собор, але мали менші розміри. В їх опорядженні широко застосовували мозаїку, фресковий живопис, різьблений камінь, майоликову плитку.

5. Монументальні будівлі Київської Русі.

Крім Києва, монументальне будівництво першої половини XI ст. проводилося й в інших містах Київської Русі. У Полоцьку і Новгороді, за прикладом Софії Київської, зводяться одноіменні собори (1045—1050). У Чернігові, за велінням брата Ярослава Мудрого Мстислава розгорнулось будівництво єпископського

Спаського собору, архітектурою спорідненого з Десятинною цер¬квою. Він становив величну тринефну восьмистовпну споруду, увінчану п'ятьма банями. До північно-західного кута приставала башта, яка нагадувала Софійські, з протилежного — розташову¬валась хрещальня. Центральний неф храму був відокремлений од бокових двоярусними аркадами на мармурових колонах з капітелями іонійського ордера. Відсутність галерей надає споруді видовжених пропорцій у напрямі схід-захід. Хрещата форма внутрішніх стовпів, не характерна для візантійського зодчества, в майбутньому стане типовим елементом давньоруської та ук¬раїнської архітектури. Інтер'єр Спаського собору розписаний фре¬сками, фасади оздоблені орнаментом, викладеним із плінфи.

У другій половині XI ст. культове будівництво набуває поширення в багатьох давньоруських містах. В цей час засно¬вуються монастирі й саме в них зводяться нові кам'яні храми. У Києві це собори Дмитрівського (пізніше Михайлівського Золотоверхого), Михайлівського Видубицького, Печорського,

Кловського монастирів. Був вироблений новий тип монастирсь¬кого храму, який став типовим згодом для всієї Русі XII ст. Першим його взірцем був Успенський храм Печорського мона¬стиря (1078) — хрестовобанна, шестистовпна тринефна споруда увінчана однією банею. Зі сходу нефи завершувалися гранча¬стими апсидами, на заході був притвор, над яким розташовува¬лися хори. Інтер'єр храму прикрашали фрески і мозаїки, різьблені плити, фасад декоровано неглибокими нішами. За запи¬сами у Печорському патерику Успенський собор будували грецькі майстри. Його надзвичайна популярність на Русі спричинилася до того, що за його подобою почали зводити храми і в інших містах. Так, Володимир Мономах побудував аналогічний храм у Рос-тові: «вземъ мЪру божественная тоя церкви Печерской, всьмь подобиемьсьзда церкви въградЪ Ростові»'. У Києві близький до Успенського за архітектурою Михайлівський Золотоверхий храм (1108). Його фасади були розчленовані пілястрами, при¬крашеними меандровими фризами. Декор внутрішньої частини складався з мозаїк та фресок, різьблених плит шиферу. Із новацій слід відзначити оригінальний метод зведення башти із сходами на другий поверх. Вона майже повністю вписана в західний притвор храму.

Масштабне монументальне будівництво в останніх деся-тиліттях XI ст. розгорнулось на Переяславщині. За свідченням літопису, у Переяславі близько 1089 p. споруджено єпископсь¬кий двір. Архітектурною його домінантою став Михайлівський храм, оздоблений мозаїками і фресками, ма-йоліковою плит¬кою. Поруч стояв єпископський палац, інтер'єр якого не посту¬пався своєю пишнотою. Крім мозаїк і фресок, в його опоряд¬женні широко застосовували мармур, інкрустовані шиферні плити. Двір оточувала кам'яна стіна, в ній були в'їзні ворота з надбрамною церквою св. Федора. Захоплення літописця викли¬кала споруда, яку він називає «строенье баньное камено», але вона і досі лишається загадкою для дослідників.

Впливи київського архітектурного стилю досить помітні в князівсько-монастирських храмах XII ст. міст Суздаля, Новго¬рода, Чернігова. Особливо велике будівництво розгорнулося у Новгороді, де були зведені Миколо-Дворищенський храм (1113), церкви Антоніївого (1117) і Юріївського (1119) мона¬стирів. Вони нагадували Успенський собор Києво-Печерського монастиря, але мали і свої місцеві особливості.Починаючи в 30-х років XII ст. культова архітектура Київської Русі набуває нових рис. У зв'язку з посиленням політичної ролі удільних князівств зростали їхні столиці. У кожній розгортається монументальне будівництво, що диктува¬лося як престижними міркуваннями, так і практичними. Кількість культових монументальних споруд помітно зростала, але їхні розміри зменшились, а опорядження стало менш вишуканим. Шестистовпні храми поступаються місцем чотиристовпним. Зникають башти, а замість них сходи вбудовують в товщу стін. Розміри хорів стають також невеликими, вони розмі- щуються тільки над нартексом. Іншою стала й техніка кладки стін. Відтепер набула поширення тільки порядкова система кладки, видозмінюється і формат та товщина плінфи.