Людвіг ван Бетховен
В цей час на Бетховена падає страшне нещастя – він починає втрачати слух. Курс лікування, який пройшов Бетховен, не дав результатів. Думки про смерть не покидають композитора. І коли внутрішня криза досягла найвищої точки, зароджується ідея Героїчної симфонії. Любов до мистецтва, до життя перемагає особисту біль і відчай.
Героїчна симфонія знаменує душевний перелом, з якого починається найбільш інтенсивний період в творчому житті Бетховена. Наступає час зрілості і повного розквіту бетховенського генія.
Ідеї героїчної боротьби, проблеми героя і народу формують його задуми, пронизують всю його творчість. Життя в уяві Бетховена – це героїчна боротьба, її стимул – любов до людей, завоювання щастя для всього людства. Ці риси визначають найбільш відомі твори Бетховена: Третю і П’яту симфонії, оперу “Фіделіо”, фортепіанні сонати “Аврора” (ор.53) і “Апасіоната” (ор.57). Всі ці роки композитор інтенсивно працює. Створює монументальний П’ятий фортепіанний концерт, Сьому і Восьму симфонії, музику до “Егмонта”. Популярність Бетховена у Відні продовжує зростати. Його твори друкують в різних країнах, збільшується кількість творчих замовлень і пропозицій. Але все це знаходиться у кричущому протиріччі з його нестійким матеріальним становищем. Крім того життя ускладнює глухота, яка посилювалася. Він змушений був розлучитися з планом концертних поїздок, з мрією про подорож до Італії, зменшити виступи у віденських салонах і академіях. Єдиним джерелом існування – дуже ненадійним – залишається авторський гонорар.
В період з 1813 по 1818 рр. композитор творить повільно і мало, переважно твори, присвячені певній події. Відносна загальмованість була викликана складною реакцією на суспільно-політичні події, процесом психологічної перебудови, важкими пошуками нових образів і засобів їх втілення. Зміни, що відбувалися в творчій манері Бетховена, відбилися на творах останнього періоду.
Першим із ряду творів останнього періоду був цикл пісень “До далекої коханої”. Оригінальний по задуму і музичній композиції, він став раннім попередником романтичних вокальних циклів Шуберта і Шумана. Деякі з останніх його сонат для фортепіано і пізні квартети відрізняються складністю музичної мови, композиції. Бетховен відступає від закономірностей формоутворення, властивих класичній сонаті і підходить до риси, що відділяє його від музики композиторів-романтиків.
Над всіма творами останнього десятиліття височіє Д’евята симфонія, яка завершує творчий шлях Бетховена. Думка про Дев’яту симфонію зародилася ще в роки кризи, але до реалізації композитор приступив тільки в 1822 р., паралельно працюючи над “Урочистою месою”. Основна ідея симфонії – щастя людства можливе тільки при загальній рівності і братерстві. Щоб передати титанічний задум симфонії, Бетховен розширяє масштаби свого симфонічного твору і вводить у фінал хор і співаків-солістів і доручає їм слова із оди Міллера “До радості”, чим виражає свою найгуманнішу мрію.
Тяжка політична атмосфера і повна глухота доводять Бетховена до відчаю. Він все більше відчужується від людей, а з найближчими спілкується з допомогою “розмовних” зошитів. Матеріальне становище його теж незавидне. В Європі появляються нові віяння і творчість Бетховена не знаходила розуміння. За допомогою друзів було організоване виконання його Дев’ятої симфонії, але автор її вже зовсім не чув і тільки бачив захоплення на обличчях слухачів. Це була остання поява Бетховена перед великою публікою. Простудившись, він прохворів декілька місяців і помер.
Творчість Бетховена дуже різноманітна за жанрами, але переважно це симфонічні і інструментальні твори: 9 симфоній, 11 увертюр, концерти для фортепіано, скрипки, струнні квартети, квінтети, фортепіанні тріо, 32 сонати для фортепіано, сонати для скрипки і віолончелі; із сценічних творів – це опера “Фіделіо”, балет “Творіння Прометея” і музика до драми Гете “Егмонт”; хорові твори – “Месса” C-dur і “Урочиста месса”, ораторія “Ісус на Маслинній горі”, декілька кантат і хорів; коло 150 обробок народних пісень, коло 80 пісень у супроводі фортепіано, серед яких цикл “До далекої коханої”.
Увертюри – особлива частина симфонічної творчості Л.Бетховена. У творчості Глюка, Моцарта увертюра була найяскравішим класичним жанром програмної симфонічної музики, дуже доступним і найвпливовішим. Ці риси і розвивав у своїй творчості Бетховен.
Міфологічні сюжети не захоплювати Бетховена і кращі його увертюри (“Коріолан”, “Леонора”, “Егмонт”) написані на громадянсько-героїчні теми.
Увертюра “Егмонт” передає боротьбу пригніченого народу з чужоземними загарбниками, віру в перемогу світлих сил. В увертюрі “Коріолан” Бетховен розкриває трагічний конфлікт між почуттям громадянського обов’язку і особистим спонуканнями героя. Таким чином, увертюри Бетховена – не стільки є вступом до театральної вистави, скільки самостійними інструментальними драмами.Особливістю бетховенських увертюр є програмність і яскрава театральність. Театральний характер визначив особливості її сонатної форми. Екс позиційність тут переважає над розробкою. Всі теми є самостійними, яскравими мелодично і створюють певний програмний образ. У порівнянні з сонатним allegro симфоній, увертюри є більше стислими, розвиток в них простіший і контрастніший.