Орнамент Буковини. Загальні відомості. Елементи орнаменту буковинського килима
На декоративність народної тканини в значній мірі впливає техніка ткання. Кожне сплетіння створює свій декоративний ефект. Наприклад, гладке і рівномірне сплетіння вражає спокійною ритмічністю, різні види скісного (чиноватого ткання) „качельця”, „смерічка”, „луска” (покривають тканину дрібними фігурними мотивами, які мерехтливо вирисовуються блискучими контурами і надають їй наглядності. Чиновате ткання повсюдно застосовувалося в одягових тканинах – вовняній і полотняній (опинки, запаски, пояси, хустки), а також в інтер’єрних та господарських тканинах.
Серед різних способів ткання виділяється перебірне, яке дає пластичні, подібні до плоскої різьби узори. Виконані перебором орнаменти поєднуються з гладким або скісним тканням полотна і укладаються чітким рельєфом, що надає тканині оригінальної фактури. Народні майстри знаходили найкращі співвідношення пластичного перебірного декору з розмірами та призначеннями тканини і вміли поєднати в цільні композиції фактурні та орнаментально-колористичні ефекти.
Чудові зразки перебірного ткання зустрічаємо у всіх областях України.
Особливо характерна перебірка тканини для Полісся. тут з графічною чіткістю виступають геометричні орнаменти з гострокутних фігур і ламаних ліній, виткані червоною ниткою на сірому льняному полотні. Ткані перебором орнаменти є чудовою прикрасою поліського народного одягу.
В деяких районах перебір впроваджувався для доповнення і пожвавлення гладко витканого орнаменту. У такий спосіб виконувалися різнокольорові стрічкові узори з ромбовидних розеток і клинців. Особливо цікаві зразки цього роду зустрічаємо в одягових та інтер’єрних тканинах Станіславщини, Тернопільщини, Буковини та Закарпаття.
Особливістю гірських південно-східних районів Станіславщини, Закарпаття та Буковини є ткання вовняних ліжників з довгим ворсом. Рідко переплетена тканина з грубої вовни, збита у фолюші, дістає характерну тугість і пухнастість і вживається верховинцями.
У всіх тканинах незалежно від способу ткання орнаментальні композиції спираються на біжучий лінійний ритм і являють собою укладені в певній черговості широкі й вузькі смуги гладких та узористих пасм. Багатство орнаментальних варіантів визначається різними співвідношеннями і пропорціями в розміщенні смуг та кольорових ліній і плям. Народні майстри з величезною фантазією оперують не багатьма засобами декорування і створюють дуже цікаві та неповторні зразки тканин.
Значна роль у декоруванні народних тканин належить колористичним рішенням. Характерною їх рисою є зведення кількох барв і відтінків до одного панівного тону. Такий прийом відбитий у народних назвах: наприклад, плахта – „чорнобрива”, „синятка”, „рябенька”, „червонятка”, „золотиста” тощо. Гарно зливаються різнодібрані кольори в тканинах Покуття, Карпат, Буковини, загальний колорит яких завжди визначається основним кольором тла. Свій домінуючий колір часто виступає в одягових тканинах навіть сусідніх сіл. Наприклад, для Космача притаманний золотисто-оранжевий колір, для Жаб’я – зелений, для Ворохти – фіолетовий, для Ясені – синій і т.п. У покутських селах понад Дністром панівним є багряно-малиновий колір, у селах Наддністрянського Поділля та Буковини переважають темні кольори, що згущуються до чорного тону. Кольористість тканин помітно зростає наприкінці ХІХ ст., коли у виробництво їх вводиться все більше фабричних ниток.
Як свідчать збережені до нашого часу зразки з першої половини ХІХ ст., Буковина вже тоді мала добре розвинене килимарство. В 20-х роках в м.Атаках була заснована килимарська школа.
Килими, за характером оздоблення можна поділити на дві великі групи: прикрашені рослинним мотивами і з геометричною орнаментикою. Кожна з цих груп має певну територію поширення, хоч важко вказати якийсь килимарний осередок, де б не виготовлялися одночасно рослинні і геометричні килими. Виробництво рослинних килимів поширюється в ХІХ ст. на Катеринославщині, в північній частині Херсонщини, на східній і Західній областях Поділля, Буковини. Геометричний килим переважає в більшій частині Поділля, в Галичині, на Буковині та Закарпатті.
В рослинній орнаментиці лівобережних килимів спостерігається зрушення в бік більш природного трактування рослинних мотивів, більш симетричного і строгого їх розміщення.Основу рослинного орнаменту тут, як і раніше, складають окремі мотиви у вигляді соковитої з досить плавним контуром крупної квітки або квітів з гідкою й листям, які розміщуються на полі килима рядками чи в шаховому порядку. Мотиви, як правило, повторюються, але завжди в них що-небудь змінюється: величини, силует, кількість пелюсток тощо, що надає виробу особливої привабливості. До речі, ця риса характерна для всіх осередків побутування рослинного килима. Повторюється також властиве для попереднього періоду групування рослинних узорів навколо одного центрального мотиву або поєднання їх у два-три великі розкішні букети, що займають усю площину килима. Інколи рослинні композиції (правда, значно рідше, ніж у 18 ст.) збагачуються зображенням кошиків, глечиків, бантів.