ГОРИ

З того часу більше не появлялися в горах татари, але й ніколи не гніздилися на лебедині царські птахи.

Звичайно, що це не єдина легенда, пов’язана з озером. У навколишніх селах можуть вам розказати ще про те, як колись полюбилися бідний хлопець і багата дівчина. Батьки її ніяк не погоджувалися приймати у свою сім’ю нехай красивого та працьовитого, але бідного зятя, тому не давали згоди на весілля. Тоді у безвиході втекли закохані далеко в гори. натрапили на озеро і в ньому повінчалися навіки, бо хотіли залишитись вірними одне одному назавжди, як лебеді. Тепер кожної весни можна їх зустріти на березі озера у білому вбранні. Дівчина ще має сплетений з чар-зілля вінок на голові. А, може, вони лебедями плавають деінде7

Воскресінецька гора піднялася за Прутом над селом Воскресіннями та Коломиєю. Колись ще давно на Воскресінецькій горі знаходився багатий монастир з дуже красою церквою. Коли татари нападали на наш край, то люди з навколиць там ховались від біди, але одного разу їх вислідили чужинці, ввірвалися до монастиря і вчинили страшний погром. Після нього тут же влаштували гучне застілля, святкуючи свою перемогу.

Тоді якраз був піст і тому у розпал гульбища весь монастир разом з непроханими гостями раптового затягнуло під землю, а на його місці утворилося велике озеро. З роками воно заросло і залишилася тільки заболочена місцевість, де й понині б’є чудодійне джерело. Кажуть, що то людські сльози випливають на цей світ, але та вода є помічною від багатьох хворіб. Тільки треба знати, коли її набирати.

Кожного року на Великдень, як тільки за Прутом ударять у Воскресіннях дзвони, на місці запалого монастиря з церквою відбивається їх гул, який появляється тут наче з далекого підземелля. У липні 1990 року, коли в Коломиї при великому здвизі людей відбувався Перший Всесвітній Собор Духовної України, на місці уже високого озера громада села Воскресінців звели красиву каплицю, встановила пам’ятний дерев’яний хрест, а на місці джерела викопала криницю.

На тому пагорбі ще за княжих часів був боярський замок, де господар справляв великі бали в часі великого посту. Якось у Великодню суботу прибув до замку ксьондз з протилежного берега Прута для освячення пасок. Коли від’їздив, то забув у обійсті літургійну книжку, по яку наступного ранку відправив посланців. Ті, коли повернулися, на місці замку застали лише озеро, сліди якого збереглися й донині. Замок же разом з боярами запався.

Але Воскресінецька гора не єдина, де на місці запалого монастиря (церкви) утворилося озеро. Дехто в це, правда, мало вірить, але й відкидати такі випадки нема сенсу: досить тільки згадати повідомлення у засобах масової інформації лише останніх років що те, скільки провалилося в підземелля багатоповерхових будинків у різних міста України. Потім такі місця люди намагаються обходити стороною. Про це ще й тепер пам’ятають і мешканці сіл Кобаки, Черганівка, Смодне Косівскього району. Вони з острахом ходять в урочище Кулино в Косаківському лісі.

Старі люди з Кобак згадують що ще за їх пам’яті колись так було озеро, в яке як випадково забрела корова, то відразу безслідно зникла у воді. Люди пробували намацати її островами, довгими дручками, але все було даремно. Ніхто незміг дістати дна. Утворилося те глибоке озеро ще до початку татарських набігів на місці дерев’яної церкви, яка з часом зникла під землею. Можливо, що земля поглинула не церкву, а замок, адже сучасний яр від початку озера пролягає на кутку Дворище, сама назва якого підкреслює, що там був колись багатий двір. Та чи церкву чи двір накрило водяною товщею, але всі знали про недобру славу чорного озера, яке дійсно мало чорну воду від глибини та торфовиська.

Звичайно, що виникали такі озера не випадково. Це підтвердять і в Кресилоїллі Верховинського району. У Жолобах, неподалік від того місця, де колись жив отаман Микола Дідушко, страчений Довбушем, мешкав якийсь Желе мій, Не дуже він дотримувався Заповідей Божих. На Великдень попри його хату люди йшли до церкви паски святити , а він собі дрова рубає. З тим вітаються: “Христос воскрес1”, а відповідає чують “Брешеш як пес!”. Надійшов тоді якийсь сивий старий чоловік весь у білому і каже: “Якщо ти не покаєшся, тут зараз буде озеро!”. На це Желе мій тільки засміявся. Чоловік тоді десь зник, а дроворуб разом з хатою, стайнею, худобою загримів під землю. Коли люди поверталися з церкви, то побачили там це велике озеро.Ще у 1934-35 роках, - згадує красноїльчанин, - як я був малий, у воді було трохи видно дерев’яного даху. Тепер озеро помалу заростає комишем. Риби в ньому нема. Ніхто так і н купається, бо то є багна.

Трапляються в горах і озерах техногенного походження. Таким є Банське (біля фабрики “Гуцульщина”) у Косові. Воно виникло у ХVІІІ столітті н місці соляних копалень є досить глибоке і багате на рибу. Тепер на його мальовничих берегах полюбляють відпочивати не тільки місцеві мешканці, а й численні гості міста.