Історія села Балинці Снятинського району Івано-Франківської області

Вступ

Балинці – мальовниче село Покутського краю. На території Балинець зустрічаються знахідки часів Київської Русі. За народними переказами Балинці засновано у ХІІ-ХІV ст.

Іноді село мало назву “Балканський хутір ( від слова “балка”. Це припущення підтверджується тим, що навіть і досі на околиці села збереглися рештки земляних у кріплень, де знаходили посуд тих часів.

Легенда розповідає, що у ХІІІ ст. на захід від Балинець існувало село Петровець.

Коли монголо-татари ішли з Коломиї на замок Олешків вони зруйнували це село. Деякі жителі загинули, а деяким вдалося втекти. Рятуючись від ворогів, одні посилилися за гаєм, і там виникло село Загай піль інші поселились під гаєм і там заснували Підгайчики, частина жителів на північ від поїла, в долині річки Чорняви перейшли банки і там заснували село Балинці.

В середині ХІV ст. ціле Покуття захопила Польща. Перша письмова згадка про Балинці належить до 1462 року. Село згадується і пізніше від 1483 та 1495 р. В цей час Балинці були властю галицького судді. Доля судила переживати тяжке ярмо польської окупації.

В кінці 15 ст. і в середині 16, 54% селянських господарств були мало земельні, а 21, 8% - безземельні. Панщина тривала три дні на тиждень у поміщицькому маєтку. Селян позбавили права виходу з громади. Крім панщини, вони сплачували різні грошові борги на користь держави. Селянський наділ у 17 ст. становив ¼ лану.

Важкий феодально-кріпосний гніт доповнювався національними утисками. Польські феодали намагалися силоміць ополячити населення Балинець. Посилення соціально-національного гніту загострив боротьбу трудящих краю. Під впливом агітації посланців Б.Хмельницького селяни Балинець гуртувалися в озброєні загони. У 1648 р., коли селянсько-козацькі війська здійснювали похід на Львів, селяни Балинець разом з повстанцями інших сіл напали на маєток лютого польського шляхтича, в селі Кулачківцях, спалили його, а майно роздали селянам.

В 1743-1744 рр. чрез Балинці, Кулачків ці, Гвіздець переходив повстанський загін Олекси Довбуша. Селяни охоче допомогли опришкам. Вони постачали їм продовольство, створювали умови, повідомляли про засідки ворога і розташування каральних загонів. Цим самим вони карали польських магнатів. Зі смертю Довбуша погасла й зірка надії на волю для населення Галичини.

В 1772 р. за першим поділом Польщі, Галичина ввійшла до складу Австро-Угорської імперії. Австрія панувала над усіма націями що входили до складу імперії. Важко жилося в Балинцях під тиском панщини, яка звела сільську людину до жалюгідного існування. У 40-х р. 18 ст. більшість господарств села не мали на 465 дворів лише 30 коней і 192 воли.

Крім важких повинностей, селяни платили до 50 видів податків – за будівлі, фруктові дерева, на утримання сільського писаря тощо. Один лиш поземельний податок забирав у селян 10% іншого прибутку.

У 1809 р. селяни Балинець відмовилися виробляти панщину. За це власниця А.Анжинська вчинила над селянами масову екзекуцію. 1948 р. позначився двома важливими подіями. Демократична революція мусила австрійський уряд скасувати панщину. В тому ж році постала в Коломиї окружна “Руська Рада”, а з нею підтримували зв’язок селяни Покуття. Вони доносили цій раді скарги про зловживання ненависної і жорстокої жандармерії та про податкові здирства. “Руська Рада” заступалася за знедолених селян перед австрійською адміністрацією.

Село Балинці лежить в долині річки Чорнява, яка впадає до Пруту недалеко містечка Заболотів. Село невелике, його забудована площа становить яких п’ять квадратних кілометрів. Перед другою світовою війною тут жило 438 родин, яких 2000 душ. Село мало 850 гектарів орної землі, а дідич із сусіднього села Кулачковець мав на території Балинець 100 гектарів землі і фільварок. Змушений боргами, він продав свою посілість у 1931 році. 70 гектарів і будинки купив у нього український адвокат Чернявський з Коломиї, 30 гектарів купили жиди з містечка Гвіздець, а решту купили поза місцеві українці. Селянам Балинець він не хотів продати через те, що вони бойкотували його млин. Адвокат Чернявський купив ту землю для своєї дочки, одруженої з агрономом Донілевичем, і Донілевичі господарювали там до приходу совєтської влади.