Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини
Для декорування скринь використовувалось і малю¬вання червоною, коричневою та чорною фарбами.
З великою любов'ю прикрашались різьбою сани, крижа-ниці, тарниці, ярма, куделі, кісся, кушки та ін.
Цінною є колекція побутових речей, де представлено чимало посуду, предметів побуту, знарядь праці. Харак¬терним для цих творів є органічне поєднання традицій¬ного геометричного орнаменту з простотою й доцільною формою. Музей володіє великою колекцією побутових виробів кінця XVIII — початку XX століття з Верховин¬ського району. За тих часів вироби декорувались іноді нігтеподібною різьбою, якою заповнювалася площина виробу. Але більшість предметів побуту прикрашали поширеною на Гуцульщині плоскою сухою різьбою з геометричним орнаментом з мотивами «розети», «ільчате письмо», «копанички», «кривульки», «ширинки»та ін.
Збірка церковних предметів представлена дерев'яною скульптурою, свічниками, свічниками «трійцями», хрес¬тами, прикрашеними площинно-геометричною, рельєф¬ною та круглою різьбою.
У музейній колекції є ряд творів, оздоблених випа¬люванням. Головним чином це коновки, дійнички, сіль¬нички, повниці, у декорі яких поряд з геометричною ор¬наментикою використано й рослинну.Унікальною є збірка творів класика гуцульської різь¬би Ю. І. Шкрібляка (1822—1884) та його синів — Ва¬силя, Миколи і Федора з села Яворова Косівського ра¬йону. Для декорування виробів Ю. Шкрібляк викори¬стовував плоску суху різьбу, іноді підсилював її інкру¬стацією рогом, металевим дротиком чи цвяшками. Він дотримувався своєрідного принципу декорування, який полягав у розподілі великих площин на менші поля, що мали вигляд геометричних фігур — квадратів, кіл, півкіл, прямокутників. Цей принцип ліг в основу твор¬чості майстрів наступних поколінь. І сьогодні дивовиж¬на фантазія митця, яка збереглась в його боклажках і куделях, бочівках і чарках, топірцях і рахвах, свічниках і пляшках, приносить радість від спілкування з само¬бутнім талантом. Сини Ю. Шкрібляка продовжували справу батька, виготовляли речі домашнього побуту, в орнаментиці яких використовували інкрустацію кольо-ровим бісером, різними породами дерева, рогом, мета¬лом, перламутром. Кожний з них мав неповторний художній почерк.
Цікаву групу з колекції музею становлять вироби з рогу XVIII — початку XX століття — порохівниці, ріж¬ки, протички, гольники, музичні інструменти. Найдав¬ніші з них — рогові порохівниці з плоскою різьбою та гравіруванням. Як і в усіх видах мистецтва Гуцульщи-ни, на порохівницях переважав геометричний орнамент, суголосний формі та розмірам твору. Здебільшого вико¬ристовувались мотиви «глазковий», «коліщатка», півко¬ла, трикутники, ромби, квадрати. Починаючи з середини XIX століття деякі майстри різьби по дереву використо¬вували в інкрустації баранячий ріг. Широко вводили в свої твори інкрустацію рогом майстри з відомої династії Шкрібляків.
Широко представлена творчість майстрів з таких осе¬редків різьби по дереву Гуцульщини, як Річка, Яворів, Брустурів, Космач Косівського району, Криворівня Вер¬ховинського району, місто Косів. Для творчості відомого косівського різьбяра В. Г. Девдюка характерне багате декорування виробу інкрустацією. Чудовий майстер композиції, він створив цілий ряд оригінальних тво¬рів —цукорниць, тарілок, кубків, рамок, скриньок, які зайняли вагоме місце в музейній збірці.
Серед багатьох майстрів різьби та інкрустації села Криворівні Верховинського району привертає увагу творчість братів Івана та Василя Якіб'юків.
Тонке відчуття матеріалу, чіткий ритм геометричного орнаменту, неперевантаженість площини — риси, що характерні для більшості виробів відомого майстра з се¬ла Печеніжин І. Г. Семенюка.
Виробництво дерев'яного посуду на Гуцульщині ста¬ло занепадати наприкінці XIX — на початку XX століт¬тя. Воно витіснялося спочатку місцевими гончарними, а пізніше фабричними виробами. І якщо в першій полови¬ні XIX століття різьба була стриманішою, лаконічнішою, переважали народні побутові форми — боклаги, бочів-ки, рахви, то з часом на їх характері позначився вплив міщанських смаків. Композиції стають перевантажені, в них помітний надмір інкрустації, що іноді цілком за¬тіняє різьблення.
Переймаючи все краще від своїх попередників, ра¬дянські майстри розвивають і збагачують народне ми¬стецтво. Щоправда, у повоєнний час у творчості ряду різьбярів переважає декоративізм, надмірне викори¬стання інкрустації, химерність форм, що особливо ха¬рактерне для сіл Річка та Брустурів.
Починаючи з 1970-х років набула поширення суха різьба (тонка або глибока) з незначною інкрустацією. У збірці представлено найбільш розвинуті на той час осередки місто Косів, села Яворів, Річка, Брустурів, Космач Косівського району, Верхній Ясенів Верховин¬ського району, Печеніжин, Мишин Коломийського райо¬ну. Поряд з народними майстрами сьогодні працюють художники-професіонали, які базують свою творчість на народних традиціях. У традиційну орнаментику вони часто вводять радянську емблематику. Більшість виро¬бів втрачають свою ужитковість і використовуються здебільшого як прикраса житла.