Комуністична риторика

Риторика Леніна надзвичайно енергійна й агресивна. Для його стилю характерні антитези, корекції, градації і різка, пейоративна лексика. Політична лайка Леніна («політичні повії», «сволоти» і т.д.) не вислизнула згодом від авторів анекдотів про вождя. Риторичні стратегії Леніна розрахована на те, щоб приголомшити читача, чи слухача.

Ленін максимально далекий від прийомів урочистого красномовства. Його риторика полярно протилежна давньоруському красномовству київської школи. Вона абсолютно далека усьому, що йшло від традицій церковної риторики, гомілетики. Церковна традиція далека ленінській риториці не тільки по змісту, але і всіма словесними прийомами – від композиції до тропів і фігур.

Характерні назви ленінських робіт, що буяють риторичними фігурами й алюзіями: «Що робити?», «Крок уперед – два кроки назад», «Хто такі «друзі народу» і як вони воюють проти соціал-демократів» і т.д. Ці назви нагадують сучасний газетний заголовок. Ораторика охоче ставить заголовками своїх творів гасла.

Приведемо характеристику, що дав ленінським промовам Сталін:

«Мене полонила та нездоланна сила логіки в промовах Леніна, що трохи сухо, але зате ґрунтовно опановує аудиторією, поступово електризує її і потім бере її в полон, як говорять, без залишку. Я пам'ятаю, як говорили тоді багато хто з делегатів: «Логіка в промовах Леніна – це якісь усесильні щупальці, що охоплюють тебе з усіх боків кліщами, і з обійм яких немає сили вирватися: або здавайся, або зважуйся на повний провал».

Я думаю, що ця особливість у промовах Леніна є самою сильною стороною його ораторського мистецтва».

Сталін відзначає реальні риси ленінської ораторики: використання шокової стратегії (поступово електризує аудиторію, а потім бере її в полон), енергійність, напористість. Однак у цій характеристиці названі і риси риторики самого Сталіна, його власний риторичний ідеал, що дає про себе знати епітетом «ґрунтовно» і вираженням «охоплює з усіх боків». Ленін використовував логіку, як таран, оснащуючи її грубими випадами, Сталін же користувався логікою як методичною облогою, підкріплюючи її всілякими трюізмами і нагнітаючи повтори. Реальну риторику Леніна важко назвати ґрунтовною. Риторика Сталіна була надмірно ґрунтовної, роблячи враження в'язанням і що застряє.

Ораторика повинна спиратися на символіку. Російська революційна ораторика і спиралася на революційну символіку, підготовлену художнім і критичним словом російської літератури. Тут і великоваговий символічний ряд, зв'язаний з осудом деспотизму й оплакуванням його жертв («Замучений важкою неволею», «Ви жертвою впали в боротьбі фатальній»), і літературне іронізування над підвалинами консервативного життя, особливо сильне у вустах Салтикова-Щедріна («боженька», «добромисний обиватель», «у середовищі помірності й акуратності»). Усією цією літературно-критичною спадщиною XIX ст. активно користувався Ленін, зокрема, образом щедрінського Іудушки, щоправда, тлумачачи його дуже широко. Але був і новий символічний напрямок, ініційований новими плинами в мистецтві, стосовно яких єдиної думки в комуністичних ораторів не було.

Мова йде про модернізм, що обслуговував анархічну, бунтарську, антибуржуазну, а згодом фашистську естетику. У Росії вона була зв'язана з рецепцією стилю Ніцше, від чого не вільний і такий канонізований пролетарський письменник, як Максим Горький з його символічними абстракціями, що одержали в нашому шкільному літературознавстві назву «ранні романтичні оповідання Горького».

Рання радянська ораторська символіка була співзвучна футуристичним течіям у мистецтві. Недарма, навіть прийнявши консервативний вигляд, радянська символіка зуміла асимілювати творчість Володимира Маяковського. В області архітектури і живопису зв'язок з модернізмом ще очевидніший, ніж у словесному мистецтві.

З одержанням монополії на слово революційна ораторика перемінилася радянською гомілетикою – проповіддю радянського способу життя і радянською дидактикою – масовим навчанням народу «політграмоті».Нагальна потреба в більшовицькій дидактиці диктувалася причинами внутрішнього і зовнішнього характеру. По-перше, серйозну проблему створювала боротьба з єресями, що виникали в марксистському навчанні, особливо боротьба з троцькізмом. По-друге, величезна маса урбанізованого сільського населення мала потребу в хоч якійсь первинній концептуалізації нового для нього міського життя. У такій ситуації з'явилася необхідність у пропагандистах – проповідниках нового політичного навчання, і в пропаганді – тиражуванні політичних символів і емблем, проведенні заходів, які це тиражування забезпечують. Ніякої іншої політичної символіки, крім радянської, не відтворювалося, ніякої іншої політичної агітації, крім радянської, не велося навіть у художній формі. Колишній літературоцентризм цілком зійшов зі сцени. Література була пристебнута до політграмоти. «Володарі дум» перетворилися в «інженерів людських душ», що тиражували символіку, але вже не створювали її, не виступали як ініціатори її модернізації.