готичний — ХІІІ—XIV століття

У історії західноєвропейської середньовічної культури виділяються два етапи: романський — XI—XII століття і готичний — ХІІІ—XIV століття (в окремих країнах — до XVI ст.).

Романський стиль (від лат. romanus — римський) повно¬цінно виявив себе передусім в архітектурі. Будови роман¬ського стилю різноманітні за типами, за конструктивними особливостями, за декором. Найбільша увага приділялася спорудженню храмів, монастирів, замків.

У межах романського стилю водночас з архітектурою й у тісному зв'язку з нею розвивалися монументальний живопис та скульптура. За художніми ознаками мистецтво цього періоду схематичне, умовне. Романська композиція давала змогу використовувати простір, позбавлений глибини, різномасштабні фігури, утрирувані жести.

Слід відмітити важливу роль орнаментального мистецт¬ва, яке в романському стилі вражає багатством і різно¬манітністю мотивів. В орнаменті своєрідно спліталися традиції античності Візантії, Ірану й навіть Далекого Сходу.

Щодо мистецтва готичного (від італ. gotico — готський, варварський) стилю, то передусім привертає увагу пошук синтезу між архітектурою, живописом і скульптурою. Май¬стри готики широко зверталися до образів народної фан¬тазії. Водночас в їхньому мистецтві сильніше, ніж у роман¬ському, відбився вплив більш раціонального сприймання світу, прогресивних тенденцій ідеології того часу.

Значного розвитку готика досягає у Франції, особливо в розвиненіших північно-східних регіонах країни. Готична архітектура Франції та інших країн Європи пройшла через етапи ранньої, високої та пізньої готики. Одним із шедеврів ранньоготичної архітектури можна вважати собор Паризької Богоматері (Нотр-Дам де Парі). У межах готичного стилю митці XIII—XIV століть значну увагу приділяли розвиткові багатокольорових вітражів, оновлюється мистецтво книжко¬вої мініатюри, ілюстрації, великого поширення набувають гобелени.

У XIV столітті бурхливий розвиток європейських міст стимулював демократизацію готики, її застосування в позакультовій архітектурі. Елементи готичного стилю починають використовувати навіть у предметах повсякденного вжитку (меблі), а таке широке використання готичного стилю сприяло виникненню численних національних і ре¬гіональних варіацій. Історія мистецтва оперує поняттями “англійська, французька, німецька готика”. Слід врахову¬вати, що протягом подальшої (від XIV ст.) історії ставлення до готики було неоднозначне. Приблизно до середини XVIII століття готика асоціювалася з “варварським мистецт¬вом”, сприймалася як порушення художнього смаку, по¬чуття симетрії й пропорцій. Вважалося, що готичне мистец¬тво принижує людину, викликає почуття страху та прирече¬ності. Нове сприймання готики пов'язане з ідеологією німецького й французького романтизму, які начебто знову “відкрили” цей стиль, наголосивши на пафосному характері готики, на її здатності пробуджувати в людини почуття піднесеного, величного почуття захоплення. Значення готики в історії європейської культури було підкреслено й у XIX столітті появою неоготичних тенденцій у мистецтві деяких країн Європи.

У творенні нової архітек¬тури провідну роль відіграли ченці, а маршрути прощі полегшили обмін ідеями. Зі зростанням нових міст на заході виявилася тенденція до пере¬творення романського стилю на готич¬ний. Власне, пізньороманський стиль витворив усі формальні передумови готики (стрілчаста арка, аркбутан, ребристе склепіння). Бракувало лише нового поштовху до розуміння прос¬тору в русі, що переймав усі маси й відкривав нові напрямки розвитку дії. Подибуваний у Даремі подвійний ефект (рух уздовж та вгору) треба було зробити якомога динамічнішим і легшим, аби вірника у костелі пори¬вало водночас до вівтаря і вгору, до неба. Це потребувало нової сукупнос¬ті напруг і звільнюючих ритмів, і вони з'явилися на хорах Сен-Дені у соро¬кових роках XII ст. Рух до вівтаря опоряджувався багатими новостворе-ними ритмами, одначе у першу чергу підкреслювалась вертикаль. Гармо¬нійний всесвіт романського стилю пе¬ретворився на динамічний, спрямова¬ний угору всесвіт готики: знову тріум¬фував образ небесної гори. Пори¬вання угору остаточно зосередилося у шпилі.

Зовнішні особливості узгоджува¬лися з внутрішніми: було видно, як споруда збиралася докупи й підноси¬лась. Проте усередині передусім наго¬лошувалося емоційне враження. Як¬що з зовнішнього боку то була свя¬щенна гора, яка радо дотикалася неба, то у внутрішній порожняві (ще — горбок Венери, відьомський пагорб) розташовувався цілий світ ритмічних форм, що водночас звіль¬нювали і сковували глядача. Сторіччя, що породило готику, було також великою добою схоластичної науки, спроб створити енциклопедичні систе¬ми знання, яке гармонувало з природ¬ною і духовною дійсністю, Історією та Божим заміром, розумом і вірою, а також визначало місце людини у всесвіті. Подібним чином і кафедра була водночас алегоричною і органіч¬ною космічною звісткою.Під час пожежі 1174 року згорів Кентерберійський собор, і Гервасій оплакував церкву, котра “втішала до¬сі, як найсолодший рай”. Північно-французький маляр кінця XII ст. Теофіл писав “Розмалювавши склепіння та стіни різними творіннями й фарба¬ми, ви пожвавили видиво божеського раю — яскравого, наче весна, заквіт¬чана різнобарвними квітами, свіжого, наче трава і наче киреї, гаптовані весняним квітом” У “Жити св. Гуго” ми читаємо про звершення святого у Лінкольні “З подиву гідною май-стерністю він звів споруду кафедри У ній мистецтво — ніби коштовні ма¬теріали, бо склепіння можна порівня¬ти з птахом, що розпростав крила для лету спираючись на міцні колумни, склепіння поривається до хмар... Са¬моцвітні колумни з темного каменю як найтісніше припасовані,— чи то яс-пис, чи то мармур, але розум на них може зіпертися 3 того ж матеріалу й стрункі стрижні колумн, що ото¬чують масивні стовпи, наче гурт дів¬чат, що налаштувався до танку”. І знову — костел як хоростасія бла-гословенних. (Не слід випускати з уваги мозаїчні лабіринтні орнаменти, котрими будівничі оздобили свої спо¬руди? .