Соті , фарси та містерії, як явище культури середньовіччя
Соті , фарси та містерії вже не могли виконуватися групою аматорів , що не мали професійної підготовки ; тому наприкінці середньовіччя з’явилася потреба утворення напівпрофесійних груп. Групи ці були , звичайно , аматорськими , бо вистави йшли тільки по святах .
Містерії вимагали особливих прийомів , тут на першому місці був декоратор та творець сценічних ефектів . Виконання містерій , як правило , затягувалося на декілька днів і вимагало великої кількості акторів . На відміну від містерій фарси ставилися набагато простіше ( як правило в фарсах грало 3-4 актора , іноді навіть 2 як в фарсі “Хлопчик та сліпий”) Цьому сприяв і стійкий стереотип , що склався в середині XV століття міського життя з постійними ярмарками , престольними святами і т.п. , які були вже неможливі без виконання фарсів і соті . Склалися й специфічні театральні об’єднання , в надрах яких і складався репертуар . Таких об’єднань було багато – кожне місто могло мати свою трупу . Актори , що входили до цієї трупи були місцевими мешканцями , мали якусь професію і не схильні були кудись їздити . Частіше за все такі об’єднання складали колишні школярі - студенти . Ядром театральних комедійних труп стали молоді правники – клерки судових палат міських парламентів , службовці , помічники адвокатів і т.п. Часто назви театральних труп самі казали про професію членів трупи – так у ХІІІ сторіччі виникла в Парижі славетна “Базошь”, так тоді називалася будівля суду .
В Парижі існували й інші трупи , так в останні роки правління божевільного Карла VI ( 10-і роки XV сторіччя ) виникла театральна корпорація – “Безтурботні хлопці” “Безтурботні хлопці”. влаштовували яскраві та шумні “свята дурнів” , один з яких Віктор Гюго описав в ”Собор Паризької Богоматері”.
Як я вже казав , майже кожне крупне місто мало свою трупу , тому в гастролях не було необхідності . Але якщо не їздили актори , то мандрували п’єси . Обмін репертуаром особливо підсилився з винаходом книгодрукування . Дуже часто це були такі собі “піратські” копії текст яких був швидко надрукований стенографістом конкуруючої трупи або типографістом . Звичайно , що такий на скору руку записаний текст був недосконалим – в ньому було багато пропусків , помилок , а іноді навіть нісенітниці . Однак нам доводиться обходитсь тільки цими джерелами , які до нас прийшли . Такі “піратські” книжки були надруковані готичним шрифтом , іноді був кумедний малюнок . Тиражі таких книжок були мізерними . Окрім цього їх мало хто зберігав , так трупа поставивши фарс викидали затерту книжку кудись в комору та переходили до нової .
Досить довго велися суперечки : чи є фарс самостійним жанром по відношенню до соті та мораліте ? Так іноді бувають досить “складні” випадки : наприклад іноді в фарсі з’являється фігура блазня , який є невід’ємним персонажем соті . Окрім того іноді видання деяких п’єс називають соті та мораліте “Новим веселим та кумедним фарсом” . Для виділення специфіки фарсу треба враховувати віршовану форму п’єс цього роду ( вони писалися восьми складним віршем з подвійною римою ) та їх тематику – зображення життя міщан , звідси випливає і певний набір персонажів .
Фарс писався для широких кіл мешканців міста , тому якщо зображується дворяни чи селяни , то вони зображуються досить вороже, по відношенню один до одного . До того ж в час розквіту фарсу ( XV та перша половина XVI сторіччя ) міське середовище було досить різнобарвним , це відображається і в самих фарсах . Фарс не мав конфліктів з просвітництвом . Драматургія фарсу навіть спонукає до розвитку французької культури та театру .
Народжений у лоні середньовічної культури , фарс , все ж таки був вільний від двох властивих середньовічних рис , які причетні іншим театральним жанрам : в фарсі не було алегоризму , тому в фарсі можна зустріти замальовку деяких певних характерів , нехай недосконалих , але все рівно описів ; друга риса – не було нав’язливого, прісного моралізму .Драматургія фарсу дала досить широку можливість вивчати міське життя кінця середньовіччя та епохи відродження . Разом з еволюцією фарсу ми можемо спостерігати еволюцію свідомості мешканця міста , тому вивчаючи фарс ми отримуємо уяву про різні настрої в різних містах . Хоча фарс і не має певної глибини , він зображує життя міста досить детально , але це життя подається як війна всіх проти всіх ; але з іншого боку фарс підмітив певні характерні соціальні типи , це вже спроба внести в виставу інтригу (хоча досить прямолінійну і просту) , вони стимулюють в глядачі розвиток уяви ( бо , як правило , ані особливого реквізиту , ані декорацій в фарсі не було ) , підвищували цінність жесту, слова , мовної характеристики . Фарсова традиція , саме завдяки цім явищам не переривається , вона просто трансформується та до середини XVII століття успішно конкурує з гуманістичною комедією . Потім , з’єднання цих двох традицій призводить до утворення великого комедійного театру Молєра , який починав свій сценічний шлях як простий “фарсер”.
Список використаної літератури :