Колядки й щедрівки- найбільший матеріал для міфології

Колядників запрошували в будинок, садили за ошатний стіл і пригощали. Зерна, розкидані колядниками, підбирали усі до єдиного, зберігали їх, а навесні кидали в землю першими, сподіваючись, що вони забезпечать гарний врожай.

У руках у колядників обов'язково було сонце. Робили його зі старих ободов, прикрашали різнобарвними стрічками.

На Україні й у Белорусии теж були такі звичаї: щедривки - різновид колядок. Вони також являли собою пісенні прохання про врожайний, щедрий рік.

Ви, люди, радійте!

Усі днесь тріумфуйте!

Днесь Христово Різдво!

"Колядки" пеклися у Васильєв вечір, адресуючи хазяям будинку, а також окремо господарці і її дочці, чи батьку сімейства і сину і т.д. Найбільш древні, язичеські пісні колядок зв'язані з темою магічного росту природи і живності, пізні увібрали в себе і релігійні сюжети:

Коляда, коляда!

А буває коляда

Напередодні Різдва,

Коляда прийшла,

Різдво принесла!

"Шедривки" - обрядові пісні, що виконуються в щедрий вечір, вечір у переддень нового року. Вони починалися звичайно зі слів вітання: "Щедрий вечір, добрий вечір". У далекому минулому цей тип пісень відрізнявся від інших святочных пісень, сьогодні він відрізняється тим, що їх печуть на Україні й в україномовних селах області.На час, у який ми тепер святкуємо Різдво Христове, колись, ще до християнства на Україні прпадало свято зимового повороту сонця. Це був час ворожіння на майбутній рік ; а тому ми і тепер маємо в різдвяних звичаях цілу низку дохристиянських елементів, що мали своїм призначенням накликати добрий врожай у наступнім році, багатство і добробут у дім господаря, щасливі лови для мисливця, весілля для дівчини та щасливу мандрівку для парубка - дружинника князя або й самого княжеча. Всі стихійні сили природи умиротворяються та закликаються, щоб не діяли на шкоду людям і худобі.

Про все це співається в колядках, що були відомі далеко ще до початку християнських часів на Україні це виявляється і у звичайних обрядах, як ось : дванадцять полін, дванадцять святвечерніх страв, закликання на вечерю мороза, вовка, чорної бурі та злих вітрів, дідух на покутті, сіно на столі.

Всі ці рухи, дії і слова, що на перший погляд не мають ніякого значення в житті людини, віють на серце кожного з нас чаром рідної стихії і є для душі живущим бальзамом, який сповнює її могутньою силою

Ґрупу зимових календарних пісень складають колядки та щедрівки. Це величальні пісні українських хліборобів, пов'язані із праслов'янським культом Сонця. Предки українців відзначали три фази сонця - весняне рівнодення, літнє і зимове сонцестояння. Новий рік починався у давніх слов'ян від весняного рівнодення (як, зрештою, і в інших європейських народів). Лише згодом святкування початку нового року було перенесене на час зимового сонцестояння (десь від XIV століття). Існує гіпотеза, що сама назва свята - "коляда" - і пісень - "колядки" походить від назви Нового року у Давньому Римі (Calendae lanuarie), що свідчить про тісні контакти українсько-слов'янської культури з грецько-римською у передхристиянські часи. Своєрідним "спогадом" про весняну новорічну обрядовість є в українському фольклорі весняна тематика багатьох колядок і щедрівок Ф.Колесса, наприклад, вважає, що автентичною назвою зимових величальних пісень на українських теренах була власне "щедрівки". Уже в ХІХ столітті суттєві відмінності між колядками і щедрівками щодо тематики фактично зникли (В.Гнатюк).