ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА
Однією із складових частин індоєвропейської спільності, що почалася близько V тисячоліття до н.е., є трипільська археологічна культура. До неї відносять пам'ятки з сим¬волами Тільця, адже це був час панування його в зодіаку (почався у 4400 р. до н.е.).
Найбільш ранніми центрами індоєвропейців було Подунав'я, західна частина Північного Причорномор'я, ча¬стина Малої Азії. З IV тисячоліття до н.е. відбуваються процеси індоєвропеїзації сусідніх територій.
Початок трипільської доби в Україні сучасна історична наука датує першими сторіччями V, або навіть кінцем VI тисячоліття до н.е. Тривала ця доба понад два тися¬чоліття.
Питання про походження трипільської культури оста¬точно ще не вирішене: вважають, що вона має генетичний зв'язок (особливо раннє трипілля) з балканською культу¬рою. Місцеві племена Подні¬стров'я і Побужжя творили трипільську культуру вже за часів неоліту (буго-дністровська неолітична культура). Пе¬ріод IV — початку III тисячоліття до н.е.— час найбільшого розвитку трипільської культури.
Крім України, трипільці займали величезні простори Східної Європи: їхні поселення знайдені в Словаччині, Румунії, на Балканському півострові.
Існує досить вагома система доказів визначної ролі трипільської куль-тури у формуванні сучасного населення України. Це перш за все висновки Вікентія Хвойки, наукові дослідження Миколи Марра, Віктора Петрова, Омеляна Партацького, Вадима Щербаківського, Миколи Суслопарова, Валентина Даниленка, Григорія Василенка та ін.
В Україні виявлено понад тисячу пам’яток трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині, Надпрутті та Надбужжі, менше у Наддніпрянщині.
Періодизація трипільської культури не має одностайності серед істориків. Це пояснюється тим, що наприкінці III тисячоліття до н.е. трипільці, мабуть, були підкорені іншими племенами, тому їхні матері¬альні пам'ятки зазнали змін, що утруднює ідентифікацію їх з трипіль¬ськими.
Топографія трипільських поселень майже завжди збі¬гається з розміщенням сучасних українських селищ пере¬важно чорноземних районів.
Племена трипільської культури жили в поселеннях. В основному це були родові або племені тривалі поселення, що нараховували кілька десятків садиб. Житла розташовувались по колу з великим майданом по¬середині. Припускають, що майдан служив як загін для великої рогатої худоби або місце для народних зборів, віча тощо. Житла трипільців були часом більші, ніж хати сучасних селян, вони мали 4—5 м в ширину і 15—20 м в довжину. Іноді будинки були дво- і триповерховими площею 200 м2. Це вже справжні протоміста, де могли проживати до 50 тисяч чоловік.
Способи будівництва хат залежали від місцевих умов. Будівлі являли собою чотирикутники правильної форми. У землю вбивали дубові стовпи, між якими плели стіни з хмизу, який вимащували глиною, зверху накривали соломою чи очеретом. Дах був двосхилий, з отвором для диму, долівку мазали глиною. У безлісних районах хати будували з вальків глини. Зовні трипільські житла білили та фарбували в жовтий або червоний кольори. Іноді вони розписувалися дивовижними червоно-чорними візерунками. Таке декоративне мистецтво створювало неповторний колорит кожного селища.
Трипільські хати мали кілька кімнат, відгороджених одна від одної дерев'яними перегородками. Кожна з кімнат мала лежанку (місце для спання, яке нагрівалося від печі або грубки), а також жертовник та місце для роботи.
Найбільшими трипільськими поселеннями (т.зв. суперцентрами) були протоміста в межиріччі Дніпра та Півден¬ного Бугу: Майданецьке, Доброводи, Талянки та ін. Площа цих поселень іноді сягає 150-450 га, кількість жител — до одної тисячі й більше. Тут уже існувала квартальна забудова. Це свідчить про певні урбанізаційні процеси в трипільській культурі, які, однак, ще мало досліджені. Вірогідно, що центр трипілля був на півдні, а Київщина була тільки периферією.
В основі суспільного устрою трипільських племен лежали матріархальні, а згодом і патріархальні родові відносини. Основною Данкою трипільського суспільства була невелика сім’я. Сім’ї об’єднувалися в роди, кілька родів складали плем’я, група племен утворювали міжплемінні об’єднання, що мали свої етнографічні особливості.