Культура Стародавньої Греції
З кола софістів вийшов, але розійшовся з ними видатний філософ Сократ (471 – 399 рр. до н.е.), який також був захоплений проблемою людини, розуму. Не зважаючи на те, що Сократ за все своє життя не написав жодного твору, його філософія була дуже популярною і він мав безліч учнів.
Сократ, шукаючи критерій істини, пішов далі софістів. Він прагнув знайти точний метод, який, за Сократом, полягав насамперед у самопізнанні. Його вихідною засадою був засновок, який Сократ сформулював у вигляді афоризму: «Я знаю, що нічого не знаю». Це положення уберігало мислителя від упередженості. Пізнання починалося з ретельного аналізу самого себе, як духовної істоти, що мислить і діє.
На відміну від софістів, які вважали, що істина непізнанна, Сократ вважав, що вона пізнається в спорі. Непомітно, шляхом умілих навідних запитань мудрець у ході спору підводить співрозмовників до своїх ідей, і в них створюється враження, що істину пізнали вони самі. Такий метод ведення спору дістав назву «сократичного діалогу».У своєму вченні Сократ виступив проти рівності людей, поділяючи їх на тих, що пізнали, і тих, що не пізнали істину. Його вчення деякими своїми рисами імпонувало олігархам, що виступали проти афінської демократії. Тому після того, як в Афінах було відновлено рабовласницьку демократію, Сократа звинуватили в безбожності, підриві існуючого ладу і в розбещуваності молоді, його судили і стратили в 399 р. до н.е. За вироком він випив келих з отрутою, приготованою з трави цикути.
Свій подальший розвиток ідеалістична філософія дістала в працях видатного філософа першої половини 4 ст. до нашої ери Платона (427 – 347 рр. до н.е.)
Платон походив із знатної й багатої сім’ї і дістав добре виховання та освіту. Він був учнем Сократа й записав бесіди свого вчителя.
Платон був об’єктивним ідеалістом, тобто він визначав існування об’єктивного світу, але вважав його лише відбиттям, витвором істинно реального потойбічного світу ідей. Таким чином, він гадав, що існує, наприклад, ідея коня в потойбічному світі, яка в нашому світі втілилася у реального коня. Коні бувають різними, народжуються, вмирають, а сама ідея коня вічна й незмінна. Ідея, за Платоном, це граничне узагальнення речей. В ній закладені сам принцип речі, модель і метод її конструювання та пізнавання.
Ідея людей, тобто душі, перебуваючи на землі, зберігають у собі спогади про істинний потойбічний світ ідей, звідки вони прийшли. Ці спогади і є, за Платоном, нашими знаннями про світ. Чим краще людина пам’ятає світ ідей, тим більше вона знає. Ця платонівська теорія пізнання реакційна, бо заперечує активні наукові шукання, науковий рпогрес.
Філософія Платона особливо чітко сформулювала положення античного об’єктивного ідеалізму.
Соціально-економічна криза системи рабовласницьких полісів, яка почалася в кінці V – на початку IV ст. до н.е. змусила ще софістів і Сократа звернути пильну увагу на суспільні відносини. В IV ст. до н.е філософи ще більше зацікавились суспільними проблемами. Глибоко цікавився ними і Платон. Як противник афінської рабовласницької демократії і прихильник аристократичного й олігархічного ладу, він запропонував проект ідеальної держави – поліс, в основі якого лежав ідеалізований устрій Спарти.
За задумом Платона всі громадяни його ідеальної держави поділяються на три групи. Перша група – це філософи, які займаються управлінням державою, спираючись на воїнів і вивчають науки та мистецтва. Друга група – це воїни, які зайняті військовою справою і обороною держави. Філософи і воїни були превілейованими групами в ідеальному полісі Платона. Вони жили грмадою, не мали родин і приватної власності, щоб не відриватися від своїх прямих обов’язків управління і захисту свого поліса. Третя група – це ремісники, обто люди, зайняті фізичною працею. Вони зобов’язані виробляти якомога більше продуктів сільського господарства і ремесла.
«Ремісники» не повинні займатися ні управлінням державною, ні філософією, ні наукою, ні мистецтвом. На самому споді платонівської ієрархії стояли раби, які виконували найважчу фізичну працю. Жінок Платон вважав рівними розуму чоловікам, і тому вони цілком зрівняні з чоловіками в правах і обов’язках.
Однак у сфері розвитку абстрактного мислення, в питанні про рівність чоловіків і жінок Платон зробив свій позитивний внесок у давньогрецьку культуру. Платон був талановитим майстром слова, стиль його ввібрав в себе всі досягнення зрілої грецької класики. Свої філософські твори він звичайно драматизував, виклкдкючи своє вчення у формі діалогів.