Культура в житті українців
Зростання міського населення лише почасти йшло за рахунок українського села: за даними перепису 1970 р. міське населення становило 56 відсотків загальної кількості, але лише 46 відсотків українців жило в містах. В міста спрямовувався значною мірою приплив населення з Росії та інших республік СРСР; цей політик ішов переважно в індустріальні регіони України.Так, за даними 1970 р., майже третину прибулих на Домбас становили росіяни. Загалом відсоток росіян серед населення України зростав і досяг майже п'ятої частини. Різко зменшилось чисельність євреїв, які становили 1926 р. чверть міського населення, а в 60 - 70-ті роки - 3 - 4 відсотки. Виїхали на історичну батьківщину, в більшості поляки, чехи, словаки. Українці становили в містах України тверду більшість - близько двох третин. Більшість у робітничому класі також становили українці.
На прописку у великих містах існували жорсткі заборони, що їх великі, переважно обороні, заводи обходилися завдяки своїм так званим "планам по праці", що не збігалися з нормами і планами міської влади. Великі міста зростали менше: так, за 1959 - 1964 рр. населення в Харкові зросло тільки на 12,2 відсотка,в Києві - на 17 відсотків, а в Запоріжжі - на 21,6 відносною. Зрештою, фактично міське населення зростало швидше, оскільки офіційні дані не враховували напівлегальних городян, що жили по різних гуртожитках, непрописані або з тимчасовою припискою.Слід також мати на увазі величезну дедалі швидшу "маятникову міграцію", вклбчаючи достатку на великі підприємства робітників з навколишніх сіл заводським транспортом.
Україна знаходилась у стані швидкої асиміляції містом величезного селянського масиву.
Паралельно з міграцію з села до міста йшла міграція зменших, провінціальних містечок у більші та індустріально розвиненіші.Міжміська міграція була значно інтинсивнішою, ніж міграція з села в місто: з загальної кількості міграцій по Україні 1959 - 1964 рр. 29 відсотків - міжміські переміщення. Тут давалася взаки імперська природа комуністичної державності, що неминуче породжує культуру, політичну та економічну відстань між " центром " і "провінцією" і низьку престижність провінцільної глушини. Житлове будівництво в адміністративних та промислових центрах було набагато інтенсивнішим і, відповідно, шанси на одержання житла у столиці були подекуди вищими, ніж у райцентрі, невважаючи на всі обмежання з пропискою.Міграції населення мали і небезпечні для української культури тенденції.Хоча в цілому міграційне сальдо стало в 50-х роках з негативного позитивним, тобто на Україну приїжджало більше, ніж з неї виїжджало, високий і важко враховуваний відсоток тих, хто переїздив у культурні та промислові центри Росії, становили кваліфіковані фахівці, в тому числі випускники вищих навчальних закладів України. Як показали пізніші дослідження, в українських містах відсоток росіян з вищою освітою більший, ніж відсоток українців з вищою освитою (за дослідженнями Я. Бреммера 1992 р., у
Львові кількість росіян з вищою освітою становила 43 відсотки загальної кількості росіян, у Києві - 53 відсотки їх загальної кількості, натомість для українців відповідні показники - 25 і 35 відсотків). Водночас і серед української національної меншини в Російській Федерації середній освітній рівень виявився вищим, ніж серед росіян. Цей парадоксальний на перший погляд факт є наслідком того,що міське населення як Росії , так і України формувалося значною мірою за рахунок міграцій кваліфікованих спеціалістів, у тому числі за призначеннями після закінчення вищих навчальних закладів.
Здебільшого міграція з села до міста і з малих містечок до центрів залишалися все-таки контрольованою, і в Україні, як і в СРСР загалом, не склались приміські злиденні й напівкримінальні нетрі, які супроводжують урбанізацію за умов "дикого капіталізму ". Урбанізація відбувалася за умов повної ліквідації неписьменності, стабільно функціонування середньої школи. На початку 1982 р. кількість населення України з вищою і середньою (повною і неповною) освітою становила близько 29 млн чоловік - майже 60 відсотків усього загалу, включаючи старих та немовлят. Вдвоє зросла середня тривалість життя, загальна смертність знизилась майже в 1,7 раза, дитяча - в 9 разів. Дедалі менше ставало багатодітних сімей. Загальні цивілізаційні процеси відбувалися швидкими темпами.
За умов ринкової економіки сільськкогосподдарське виробництво стає дедалі інтенсивнішим,життя на фермі дедалі напруженішим, і однією з головних приваблевих рис сільського життя стає фермерська самостійнісьть, незалежність господаря від працедавця,індивідуальна господарська свободо. Вона коштує дорого й не всім вдається її зберегти в бородьбі за існування, але ті кілька відсотків селянського
населення розвинених країн, які здатні відстояти свою господарську свободу, найвище її цінують. Наше сільськежиття позбавлено було саме господарської свободи й незалежної ініціативи. Тому незважаючи на те, що відсоток сільського населення порівняно з країнами ринкової економіки залишився в Україні високим, українське село набагато швидше втрачало свої активні сили, ніж це показує статистика. Виявилася - здебільшого вже в 60 - 70-ті роки - тенденція до переміщення з села в промисловість саме молодшої та енергійнішої частини сільського населення. Під кінець періоду "побудови розвиненого соціалізму" в багатьох селах майже не було дітей, крім тих, яких "підкидали" бабусям молоді з міста. В приміських районах часто до 90 відсотків активного сільського люду, як були закріплені за радгоспом чи колгоспом, фактично працювало в місті, а на поля вивозили як "допомогу селу" службовців і робітників, що більше витоптували, ніж прополювали та викопували.