Відбудова культури України в післявоєнний час

Важливою складовою частиною повоєнної відбудови України було поновлення культурного життя. В умовах, коли на першому плані стояла відбудова великої промисловості і нарощування воєнного потенціалу, на розвиток культури не вистачало коштів. Тому видатки на культуру та культурну сферу життя концентрувалися на найважливіших обєктах — школах, вищих навчальних закладах, науково-дослідницьких установах.

Нові історичні умови не змінили курсу на русифікацію, який розпочався в Україні ще з другої половини 30-х років, а потім продовжувався в наступні десятиліття. Основний його прояв це: витіснення української мови російською з усіх сфер суспільного життя, створення великих перепон для розвитку укарїнської культури, для пізнання справжньої історії свого народу, нарешті намагання розглядати мову, культуру, історію українського народу через призму російської культури, мови, історії.

Цей русифікаторський наступ відбувався нестихійно, а цілеспрямовано, через низку державних заходів, які скеровували цей процес в бажане для влади русло. Для реалізації цих заходів використовувалися кадри, ідеологічний процес, в тому числі й таке явище, як систематичне й багаточисельне переселення українців на Схід, на рідкозаселені землі та заохочення переселення росіян в Україну.

Діапазон користування українською мовою постійно звужувався. У російських школах навчалося набагато більше дітей, ніж в українських. Закривалися національні школи (угорські, польські), усі вони перепрофілювались на російські. Більшовицька партія прагнула перетворити школу на знаряддя збереження і посилення свого контролю над учнівською молоддю. Була відновлена робота комсомольських організацій. Найбільшим покликанням школи оголошувалось виховання відданості Сталіну і більшовизму. В роки четвертої пятирічки було відновлено роботу всіх вузів України, яких у 1950 році налічувалося 160. У першій половині продовжує збільшуватися кількість студентів, особливо за рахунок вечірніх і заочних відділень інститутів та університетів. Викладання в більшості вузів велося російською мовою.

Система керівництва наукою, що існувала в УРСР, створила умови для засилля посередності авантюристів. Унаслідок цього деякі перспективні напрями наукових досліджень, наприклад, генетика, була проголошена ідеалістичною “лженаукою”. Розпочалися переслідування і розправи. Розгром генетики став однією з ганебних сторінок в історії біологічної науки.

Слід зазначити, що в умовах сталінського режиму діячі культури зобовязані були творити в рамках так званого соціалістичного реалізму, який зводив функції літератури та мистецтва до зображення переваг “соціалістичного способу життя” і прославлення діяльності Й. Сталіна.

Над поетами-прозаїками, художниками, музикантами, літературознавцями постійно нависала загроза бути пезпідставно звинуваченими в “некритичному підході до реакцій буржуазної культури”, “низькопоклонстві перед Заходом”, “відступі від марксизму-ленінізму”, “українському буржуазному націоналізмі” тощо.

Великі завдання на завершальному етапі війни постали перед працівниками українського кі¬номистецтва. У червні 1944 р. повернулася з евакуації і одразу ж розгорнула свою діяльність Київська студія художніх фільмів. Відбу¬довчі роботи розпочалися на Одеській студії художніх фільмів. Творчим успіхом кінематографістів був вихід на екрани фільмів "Нескорені" за повістю "Батьки і діти" Б. Горбатова — про боротьбу шахтарів Донбасу проти фашистських окупантів, "Зігмунд Колосовський "В далекому плаванні" за мотивами "Морських оповідань" К. Станюковича, "Украдене щастя", "Доля Марини", "Командир корабля" та ін.

Розгорнула роботу Українська студія хронікальних фільмів, яка по-вернулася до Києва влітку 1944 р.

Кіностудіями України 1951 р. було випущено лише 9 фільмів:

1956 р. на Київській, Одеській та Ялтинській кіностудіях щорічно знімалося 4—7 фільмів. Позитивну оцінку глядачів дістали "Тривожаї молодість" режисерів О. Алова і В. Наумова, "Весна на Зарічній вулиці, лиці" Ф. Миронера та М. Хуцієва. Кращою стрічкою 1956 р. стяід фільм І. Савченка "Тарас Шевченко". Схвально було зустрінуто екранізацію творів літератури. Так, А. Бучма та О. Швачко зняли фільм "Земля" за повістю О. Кобилянської, М. Донськой — "Мати" за романом М. Горького, В. Івченко — "Назар Стодоля" за п'єсою Т. Шевченка та ін.

Переломною у розвитку українського кіномистецтва стала хрущовська відлига, яка дала можливість митцям певною мірою відійти під ідеологічних штампів. Наприкінці 50-х років в Україні щороку виходило на екрани 16—20 кінокартин. Почали працювати студії хронікальноо-документальних і науково-популярних фільмів. Діячі українського кіно створили низку фільмів, які здобули широку популярність. Серед них "Надзвичайна подія" режисера