Культура XX століття

Усі культурні, в традиційному розумінні, народи мають власний фольклор, епічні сказання, свою власну культурну свідомість, що склалася завдяки трудам багатьох поколінь. Зароджувалися ці сказання в осідлих народів серед селян, що жили миром, общиною, були своєрідною культурною і економічною спільністю. Фольклор, колективне за своєю суттю мистецтво, і епос, тобто колективні сказання, не могли, зрозуміло, виникнути серед фермерів, які жили відособлено і були від початку засновниками сільського населення Північної Америки. Під час розвитку сільського господарства за американським шляхом для виникнення фольклору не було необхідних підстав.

Висока культура, яка завжди проростає на грунті фольклору, щоб бути по-справжньому живою й сильною, потребує в серйозній, стійкій національній традиції. Сполучені Штати, в частині своїй у Новій Англії, наслідували англійську традицію, нехай дещо провінційну, колоніальну, але все ж вони її мали. До послаблення культурного впливу Нової Англії призвели, напевне, громадянська війна і хвиля імміграції з неангломовних країн, що послідувала за нею, ріст промисловості, освоєння заходу країни. І все ж американські діячі культури постійно оглядаються на Європу, перебуваючи під очевидним впливом її духовного авторитету і чарівності. Дійсно ж американським мистецтвом, що володіє певними самостійними традиціями, можна вважати лише кіно, наймолодше і самостійне з усіх видовищних мистецтв.

Процес утвердження культури був досить протирічним. Він супроводжувався гострою ідейною боротьбою. Треба було відстоювати культурну спадщину минулого проти прихильників вульгарно-соціологічного, нігілістичного підходу (Пролеткульт). Останні закликали знищити стару культуру, ліквідувати музеї з реліквіями минулих формацій і створити особливу, пролетарську культуру. У 20-ті роки ХХ ст. ожили традиції передвижників: художнє життя країни вимагало мистецтва гостросоціального й зрозумілого широким масам. У той же період не тільки продовжувало розвиватися, а й переживало дійсний розквіт мистецтво, яке ми звемо "російським авангардом", оскільки час революційних перетворень кличе художників до нових творчих експериментів. Продовжувався розвиватися супрематизм у прикладному мистецтві, графіці, дизайні, архітектурі, виявив свої можливості конструктивізм, яскравим прикладом якого був монументальний архітектурний ансамбль "Держпром" у Харкові.

Однак цей сплеск у розвиткові культури із встановленням панування адміністративно-командної системи в нашій країні поступово спадав, і загалом до початку перебудови в культурі тривала боротьба між бюрократичним і гуманістичними напрямками. Лише в результаті революційної перебудови в нашій країні зможе повністю розкритися культурний потенціал, який спрямований на розвиток людини як громадянина, як високоморальної, естетично розвинутої особистості, яка може творити за законами правди і краси.Захист культурної самобутності народів в усьому світі містить множину проблем. У горизонтальній площині проблеми культурної самобутності виявляються у нескінченній численності соціальних ситуацій: від етнічних, релігійних і мовних меншостей до робітників-емігрантів; від культур, які намагаються зміцнити національну єдність на основі певної базової культурної самобутності, до поневолення - повільного, але невмолимого - великих культур одноманітної космополітичної культури. У вертикальній площині проблема значно складніша, бо необхідно точно й конкретно визначити, від чого може відмовитися дана група і що вона пристрасно бажає зберегти. Захист культурної самобутності, зрозуміло, не повинен означати "вавілонізації" людства, так само, як не допустимо жертвувати культурними різницями в ім'я загальної одноманітності.

Сприяти різноманітності культур - одна із цілей світової спільності (ООН), що зафіксована в першій статті Статуту ЮНЕСКО. У ній говориться, що мета співробітництва - сприяти "зближенню і взаєморозумінню народів шляхом належного використання апарату колективного інформування, рекомендуючи для цього укладення міжнародних ухвал, які вона (ЮНЕСКО) вважатиме корисними для вільного розповсюдження ідей словесним і образотворчим шляхом". Однак культурна різноманітність не є чимось само собою зрозумілим, її необхідно розвивати. І ряд останніх технічних досягнень відкриває особливі переспективи в цьому плані.

Головну роль тут, безумовно, вирішують досягнення в галузі електронних засобів зв'язку. Папір і фотоплівка як засіб збереження і передачі інформації поступаються магнітофонній плівці та лазерному дискові, кабельному телебаченню тощо. З появою нових засобів передачі інформаційних і розважальних програм буде, напевне, розширюватися й потреба, і економічні умови, що змінюються, дадуть змогу передавати спеціалізовані тексти та відеопрограми, які б повніше задовольняли різноманітні потреби аудиторії. Деякі скептично настроєні культурологи схильні вважати, що нова техніка телекомунікацій принесе ще більше засилля американської "попкультури" з тією лише різницею, що відтворювати її буде японська електроніка. Інші вказують на те, що у технічних вдосконалень є одна особливість, котра може розширити культурні зв'язки. Мова йде про так звану теорію наслідків розвитку засобів комунікації. В основі цієї теорії полягає проста думка, що в міру розвитку нової (і, по-первах, досить коштовної) техніки типу відеокасет, телетексту, прямих передач через супутники та кабельне телебачення, насамперед у промислових країнах запит на диверсифіковані культури та спеціальні програми буде випереджати пропозиції. Це відкриє для найбільш заповзятливих країн, що знаходяться на нижчих ступенях розвитку, можливість зосередити зусилля на підготовці й продажу спеціалізованих матеріалів. Все це може призвести до зміни традиційної тенденції, за якої з появою телебачення та інших засобів масової інформації в країнах, що розвиваються, збільшився попит на американські та європейські програми.