ОСОБЛИВОСТІ УКРАІНСЬКОГО БАРОККО
Барокко в умовах європейської історії взагалі намагалось відновити певну єдність культури на єдиній ідейній основі, як це було за часи Середньовічча. Таке об’єднання, за думкою німецького культуролога Корнеліуса Гурліта, було б можливе лише за рахунок повернення до ренесансного переосмислення християнства в дусі філософської антропології індивідуальної особи.(5) Але Контрреформація поставила певні ідеологічні бар’єри ренесансову культу особи. Тому інтеграція всієї культури на принципах барокко наштовхнулась на значні труднощі.
Проте на Україні в цьому відношенні були у ХVІІ-ХVІІІ століттях більш сприятливі обставини. По-перше, в цю епоху українська цивілізація ще не завершила переробку досвіду Ренесанса на терені барокко, а подруге - ренесансова ідея людини була на Україні переведена в площину аналізу індивідуальності в умовах виконання нею надособистісної ролі, тобто тоді, коли вона виступає у функції вождя, апостола, генія чи героя.
В епоху барокко на Україні формується та розповсюджується культ князя Володимира Святого, гетьманів П.Сагайдачного, Б.Хмельницького, І.Мазепи, митрополита П.Могили, про що свідчать, зокрема, козацькі літописи ХVІІІ століття (Літопис Грабянки та літопис С.Величка) та "Історія русів". Хрестителю Русі присвячуються, наприклад, п’єса Ф.Прокоповича "Володимир" та "Слово о Владимире" А.Радивіловського. І.Мазепа оспівується в віршах А.Стаховського, Ст.Яворського, Д.Туптало; анонімна п’єса "Милость Божія" та "Разговор Великороссии с Малороссиею" С.Дівовича, вірші Г.Бузановського присвячуються героїзації образу Б.Хмельницького. Пісні та поезії створювались на честь П.Сагайдачного та І.Сірко.
Епоха українського барокко майже повністю співпадає з часом існування української Гетьманської держави (40-ві роки ХVІІ - 70-ті роки ХVІІІ ст.). Саме в цей час Україна знову (після Київської Русі на повну силу заявила про себе як про суб’єкта світової історії, а Київ проголошується (супроти претензії Москви на роль "Третього Риму") "Другим Ієрусалимом".Дух епохи Гетьманської держави призводив до того, що притаманна барокку трагічність світосприйняття в контексті української культури витіснялась на задній план, а переднє місце починала займати героїко-патріотична тема. Якщо в західноєвропейській культурі барокко ХVІІ століття трагічна тема смерті та образи скелетів, черепів, ешафотів тощо стають для багатьох творів наскрізними (як в гравюрах Калло чи картинах Караваджо), то для українського барокко більш типовими виявляються сюжети воїнської слави, подвигу, лицарських чеснот, святої жертви, високих звершень духу, перемоги життя над смертю. Що ж до жорстокостей драматичної епохи, в яку розвивалась культура барокко, то в мистецтві України вони одержували здебільше символічного означення. Так сцени побиття немовлят Іродом в сюжетах шкільної драми, як правило, показувались засобами тіньового театру; хресна жертва Христа алегорично виражалась образом чаші, а смерть символізувалась зображенням маку (як в декорі Спасо-Преображенського собору в Великих Сорочинцях). І навіть чорт зображався з певним сатиричним відтінком.
Саме в ХVІІ столітті здійснюється український переклад "Звільненого Іерусалима" Торквато Тассо, який став зразком оспівування лицарських подвигів в ім’я віри, образів боротьби Європи проти мусульманського світу, розуміння військової справи як засобу розв’язання проблем історії. Уславленню лицарства та героїв національно-визвольної війни були присвячені (крім вже згаданих козацьких літописів) "Слова часу войны" А.Радивиловського та трактат І.Галятовського "Казанню 2 на въехание...", а також інші твори, в яких лицар розглядається як захисник людей від усякої кривди. В цьому контексті розробляється в культурі українського барокко і тематика гравюр-панегіриків (про що свідчать, зокрема, гравюрні зображення П.Сагайдачного, Д.Апостола та інших військових діячів). Показовою в цьому відношенні є гравюра І. Мігури, в якій Мазепа постає на повний зміст в костюмі лицаря у оточенні символічних зображень Істини, Правди, Сили, Справедливості, Науки та Мистецтва, а також знаків військової слави на передньому плані. Усю композицію вінчають фасади соборів, що були фундовані гетьманом.
Важливою тенденцією бароккового мистецтва на Україні стає героїзація зображуваних образів. Навіть портрет-гравюра вченого та церковного діяча І. Гізеля, що його створив Л.Тарасевич, вінчає максималістський заклик "plus et ultra" (більше і вище). Характерним засобом героїзації в українському барокко стає використання образу вершника як символу епохи.(6) Знаменною щодо цього є геральдична композиція І.Щирського "Лицарь-вершник".
Зрозуміло, барокко на Україні, як і в інших країнах, було надзвичайно різноманітним і за тематикою, і за художніми засобами. В українській поезії цього напрямку були і трагічні теми, і песимістична проблематика ілюзорності, плинності буття, але визначальна тенденція була пов’язана з виразом здатності людини протистояти ворожим силам небуття. Навіть загроза пекла не вважалась непереборною. Так у драматичному творі середини ХVІІІ століття "Слово о збуренню пекла" пекло змушено оборонятись та побоюється духу святості. Непереборність сил життя проголошується у відомій п’єсі Г.Кониського "Воскресеніе мертвих", в якій ці сили порівнюються з вічним відродженням світових циклів Землі та Неба.