Музеї Львівщини: новостворені і не створені
На думку спеціалістів, розмістити музей було б доцільним по вул. Зеленій, в колишній садибі Федів. У зв’язку з цим вкрай необхідні кошти на завершення капітального ремонту пам’ятки архітектури [16].
Наприклад, на відкриття в м. Стрию музею-садиби провідника ОУН-УПА С. Бандери необхідно близько 70 тис. гривень.
Нелегким завданням виявилось відкриття музею І. Гнатюка в м. Бориславі. Втіленню благородної справи в ім’я розвитку та примноження національної культури заважають причини суб’єктивного характеру. Міська влада, всупереч закону, відмовляється дати дозвіл на приватизацію приміщення.
У зв’язку з цим представники громадськості прийняли рішення звернутися до суду. Письменницька спілка також має намір направити відповідного листа до державних органів [28].
Немає коштів і на відкриття історико-культурного заповідника у с. Сільському Миколаївського району – батьківщині білих хорватів, яка славиться, зокрема, печерними храмами та язичницьким святилищем Івана Купала [17].
Упродовж років мешканці Буського району Львівської області вимагають повернути громаді палац графа Бадені, який на даний час належить Міністерству оборони України [5, 27, 29]. Представники громадськості звернулися з листом до Адміністрації Президента. У разі позитивного вирішення питання, у палаці, який є історичною пам’яткою ХІХ століття, планується створити музейний комплекс, який увійшов би до туристичного маршруту „Золота підкова”.
Предметом суперечок став і палац, розташований по вул. Шевченка, 32, у м. Дрогобичі, де планувалося розмістити Галерею мистецтв – філію музею „Дрогобиччина”. Наразі приміщення з незрозумілих причин передано в десятирічну оренду приватному підприємцю, що суперечить ухвалі міськради про передачу палацу в розпорядження музейників [34].
Окремо варто розглянути питання про розміщення раритетів з приватних колекцій та створення музеїв приватних збірок.
На необхідності облаштування такого музею в обласному центрі неодноразово наголошував відомий львівський колекціонер, голова Клубу греко-католицької інтелігенції І. Гречко.
У колекції І. Гречка – сто ікон на склі ХІХ століття з Гуцульщини та Покуття, „колядницькі” хрести, свічники-трійці, художній метал, народна кераміка, дерев’яна пластика, народна вишивка та ткацтво. Свою збірку він готовий подарувати рідному місту за умови, що міська влада погодиться виділити приміщення для відкриття музею приватних колекцій [6, 19].
Мріє про створення у Львові музею-театру народний художник України, сценограф Львівського Національного театру ім. М. Заньковецької М. Киприян. Упродовж багатьох років він збирає унікальні експонати, в яких – історія львівського театрального мистецтва. Митець сподівається, що нарешті міська влада візьме до уваги його неодноразові прохання про створення такого потрібного місту музею [12].
Упродовж 15 років викладач Львівського державного технікуму дизайну Р. Гавришків збирає експонати для майбутнього музею перукарського мистецтва. В його колекції – антикварні речі часів Австро-Угорщини: старовинний інструмент, меблі, дзеркала. На думку викладача, відкриття такого музею значно сприяло б розвитку туристичного бізнесу і, зрештою, поповненню міської казни.
Захоплені своєю справою, колекціонери-ентузіасти вважають себе не власниками, а радше „друзями музеїв”, зберігачами того, що прийшло від народу й належить народові. За наявності сприятливих умов вони готові віддати скарби, що створені для всіх і належать усім.Але річ не лише в тому, що владним структурам, які мають багато проблем із чинними музеями, буває важко віднайти приміщення для облаштування музеїв приватних збірок. Головною проблемою є відсутність концепції таких музеїв.
На думку спеціалістів, такі музеї могли б активно існувати тільки на державно-приватний засадах. Розробити таку форму – завдання юристів.
Важливим питанням є також запобігання „розбуханню” фондів новостворених музеїв від менш цінних експонатів та подарунків [8].