Етичні вчення

Свого філософського навчання Сократ у письмову форму не наділяв, але поширював його шляхом усної бесіди у формі своєрідного, методологічно спрямованого до визначеної мети суперечки. Не обмежуючи керівною роллю в межах свого философско-политеческого кружка, Сократ бродив по Афінам і усюди - на площах, на вулицях, у місцях суспільних збор, на заміській чи галявині під мармуровим портиком - вів "бесіди" з афинянами і заїжджими чужоземцями, ставив перед ними філософські, релігійно-моральні проблеми, вів з ними тривалі суперечки, намагався показати, у чому полягає, за його переконанням, дійсно моральне життя, виступав проти матеріалістів і софістів, вів невтомну усну пропаганду свого етичного ідеалізму.Розробка ідеалістичної моралі складає основне ядро філософських інтересів і занять Сократа. Особливе значення Сократ додавав пізнанню сутності чесноти. Моральна людина повинна знати, що таке чеснота. Мораль і знання з цього погляду збігаються; для того, щоб бути доброчесним, необхідно знати чеснота як таку, як "загальне", що служить основний усіх приватних чеснот. Задачі перебування "загального" повинний був, по думці Сократа, сприяти його особливий філософський метод. "Сократовский" метод, що мав своєю задачею виявлення "істини" шляхом бесіди, суперечки, полеміки, з'явився джерелом ідеалістичної "діалектики". "Під діалектикою розуміли в стародавності мистецтво домогтися істини шляхом

розкриття протиріч у судженні супротивника і подолання цих протиріч. У стародавності деякі філософи вважали, що розкриття протиріч у мисленні і зіткнення протилежних думок є кращим засобом виявлення істини". Тим часом як Геракліт учив про боротьбу протилежностей, як про рушійну силу розвитку природи, зосередивши свою увагу, головним чином, на об'єктивній діалектиці, Сократ, спираючи на элейскую школу ( Зенон ) і софістів ( Протагор ), уперше чітко порушив питання про суб'єктивну діалектику, про діалектичний спосіб мислення. Основні складові частини "сократического" методу: "іронія" і "майевтика" - за формою, "індукція" і "визначення" - по змісту. "Сократический" метод - це насамперед метод послідовно і питань, що систематично задаються, що мають своєю метою приведення співрозмовника до протиріччя із самим собою, до визнання власного неуцтва. У цьому і складається сократовская "іронія". Однак Сократ ставив своєю задачею не тільки "іронічне" розкриття протиріч у твердженнях співрозмовника, але і подолання цих протиріч з метою домогтися "істини". Тому продовженням і доповненням "іронії" служила "майевтика" - "повивальне мистецтво" Сократа ( натяк на професію його матері ). Сократ хотів цим сказати, що він допомагає своїм слухачам народитися до нового життя, до пізнання "загального" як основи щирої моралі. Основна задача "сократического" методу - знайти "загальне" у моральності, установити загальну моральну основу окремих, часток чеснот. Ця задача повинна бути дозволена за допомогою своєрідної "індукції" і "визначення".Бесіда Сократа виходить з фактів життя, з конкретних явищ. Він порівнює окремі етичні факти, виділяє з них загальні елементи, аналізує їх, щоб знайти перешкоджаючі їх об'єднанню суперечні моменти, і, у кінцевому рахунку, зводить їх до вищої єдності на основі відшуканих істотних ознак. Таким шляхом він досягає загального поняття. Так, наприклад, дослідження окремих проявів чи справедливості несправедливості відкривало можливість визначення поняття і сутності чи справедливості несправедливості взагалі. "Індукція" і "визначення" у діалектику Сократа взаємно доповнюють один одного. Якщо "індукція" - це відшукання загального в приватних чеснотах шляхом їхнього аналізу і порівняння, то "визначення" - це встановлення пологів і видів, їхнього співвідношення, "супідрядності". От як, наприклад, у розмові з Евтидемом, що готовились до державної діяльності і желали знати, що таке справедливість і несправедливість, Сократ застосував свій "діалектичний" метод мислення. Спочатку Сократ запропонував справи справедливості заносити в графу "дельта", а справи несправедливості - у графу "альфа", потім він запитав Евтидема, куди занести неправду. Евтидем запропонував занести неправду в графу "альфа" (несправедливості). Те ж запропонував він і у відношенні обману, злодійства і викрадення людей для продажу в рабство. Так само на питання Сократа чи можна що-небудь з перерахованого занести в графу "дельта" (справедливості), Евтидем відповідав рішучим запереченням. Тоді Сократ задав Евтидему питання такого роду: чи справедливо звертання в рабство жителів несправедливого ворожого міста. Евтидем визнав подібний учинок справедливим. Тоді Сократ задав подібне ж питання щодо обману ворога і щодо крадіжки і грабежу добра в жителів ворожого міста. Усі ці вчинки Евтидем визнав справедливими, указавши, що він спочатку думав, ніби-то питання Сократа стосуються тільки друзів. Тоді Сократ указав, що усі вчинки, спочатку віднесені до графи несправедливості, варто помістити в графу справедливості. Евтидем погодився з цим. Тоді Сократ заявив, що, отже, колишнє "визначення" неправильне і що варто висунути нове "визначення": "Стосовно ворогів такі вчинки справедливі, а стосовно друзів несправедливі, і стосовно них, навпроти, варто бути як можна справедливіше". Однак і на цьому Сократ не зупинився і, знову прибігаючи до "індукції", показав, що і це "визначення" неправильно і вимагає заміни його іншим. Для досягнення цього результату Сократ знову виявляє протиріччя в положенні, визнаному співрозмовником за щире,а саме в тезі про те, що у відношенні друзів варто говорити тільки правду. Чи правильно надійде воєначальник, запитує Сократе, якщо він, для того щоб підняти дух війська, збреше своїм війнам, ніби-то наближаються союзники. Евтидем погоджується, що подібного роду обман друзів варто занести в графу "дельта", а не "альфа", як це передбачається попереднім "визначенням". Так само, продовжує "індукцію" Сократ, чи не справедливо буде, якщо батько обдурить свого захворілого сина, що не бажає приймати ліки, і під видом їжі змусить його ці ліки прийняти, і тим самим своєю неправдою поверне сину здоров'я. Евтидем погоджується, що і такого роду обман варто визнати справою справедливим. Тоді Сократ запитує його, як назвати вчинок тієї людини, що, бачачи свого друга в стані розпачу і боячись, як би він не скінчив життя самогубством, чи украде просто відніме в нього зброя. Цю крадіжку, чи цей грабіж, Евтидем також змушений занести в графу справедливості, порушуючи знову попереднє "визначення" і приходячи до висновку, підказаному Сократом, що і з друзями не у всіх випадках треба бути правдивими. Після цього Сократ переходить до питання про розходження добровільного і недобровільного вчинку, продовжуючи свою "індукцію" і домагаючись нового, ще більш точного "визначення" справедливості і несправедливості. В остаточному підсумку виходить визначення несправедливих учинків як тих, котрі відбуваються у відношенні друзів з наміром їм нашкодити. Істина і моральність для Сократа - поняття співпадаючі. " Між мудрістю і моральністю Сократ не робив розходження: він визнавав людину разом і розумним і моральної, якщо людина, розуміючи, у чому складається прекрасне і гарне, керується цим у своїх вчинках і, навпаки, знаючи, у чому складається морально потворне, уникає його...