Соціальна природа та функції мистецтва

Друга закономірність у розвитку мистецтва пов’язана з поділом праці на розумову та фізичну. Поява вільного часу (дозвілля) створила умови для відмежування деякої групи людей, які здобули можливість спеціально вдосконалювати свої естетичні та художні потенції. У цьому сенсі йдеться про поділ мистецтва на народне (фольклор) та започаткування професійного. Останнє мало виняткове значення для розвитку системи мистецтва, його форм, видів тощо. Поділ суспільства на класи, що зумовив відображення у мистецтві естетичних ідеалів, симпатій, переваг різних соціальних груп, становить третій важливий закономірний етап у розвитку мистецтва. Естетичні ідеї та потреби панівного класу стають пануючими естетичними ідеями, що не зменшує цінності різних шарів мистецтва, а, навпаки, сприяє розвитку його історичних форм.

Говорячи про четверту закономірність розвитку мистецтва, слід підкреслити його зв’язок з іншими формами духовного життя суспільства та соціально-економічними умовами. Цей зв’язок відчувається завжди, але не прямо, а опосередковано. Проте справедливим буде твердження про зворотну силу впливу мистецтва на право, політику, мораль тощо, а через них — на економіку. В історії мистецтва були періоди, коли воно вбирало в себе функції інших форм суспільної свідомості внаслідок будь-яких конкретно-історичних причин (наприклад, вітчизняне мистецтво XIX ст., яке замінило собою вільне право, політику, тому, власне, стало «підручником життя»).

Остання з закономірностей, що вирізняються, пов’язана з тим, що залежно від конкретно-історичних умов епохи актуалізується той чи інший бік впливу мистецтва на суспільство та людину. Наприклад, для французького мистецтва XVII ст. головним суспільним завданням було виховання людини — громадянина (класицизм), сторіччям пізніше мистецтво Франції було спрямоване на розкріпачення в людині емоційного почуттєвого (сентименталізм).

Соціальна сутність мистецтва виявляється в специфіці його мети та предмета. Метою мистецтва, усіх його видів, форм та жанрів є вдосконалення людини та суспільства, в якому ця людина живе. «…Мистецтво — є суспільна техніка почуття, знаряддя суспільства, за допомогою чого воно залучає в коло соціального життя саме інтимні і саме особисті сторони нашого створіння. Правильно було б сказати, що почуття не стає соціальним, а навпаки, воно стає особистим, коли кожен з нас переживає твір мистецтва, стає особистим, не перестаючи при цьому залишатися соціальним»1. Тому предметом мистецтва стає реальна дійсність, за якої постає життя людини. Мистецтво є формою відображення суспільного буття, формою суспільної свідомості.

У мистецтві зберігається синкретизм, але вже в іншій формі. В будь-якому художньому творі життя втілюється цілісно, особистість виводиться цілісно, без поділу її на суб’єкт права, моралі, релігії тощо. Мистецтво є конденсація культури, воно намагається представити нам більш життєвих явищ, ніж їх було в прожитому нами житті. І це концентроване життя в мистецтві робить вплив не тільки на наші почуття, але й на нашу волю. Мистецтво з’єднує реально існуючі явища, випадки, характери, але не копіюючи їх, а пропускаючи крізь призму естетичних ідеалів. Мистецтво становить стрижень духовної культури, є колективною пам’яттю людства, яка здійснює зв’язок поколінь, різних народів, різних культур.

Одного разу народившись, мистецтво народжується «багаторазово» у процесі свого соціального функціонування при індивідуальному сприйнятті; у кожен новий період історії, корелюючи з актуальними для цього часу ідеями, інтересами, потребами; під час виникнення нових видів мистецтва, втілюючи загальнохудожні закономірності у нову виражальну форму; з кожним новим етапом удосконалення специфічної мови всередині виду мистецтва.

2. Мистецтво як складова духовного життяМистецтво є «органом», компонентом культури. Будь-який художній твір цілісно усвідомлюється у контексті всієї культури. Тому важливим є факт його вплетіння в систему культурного функціонування. З цим процесом пов’язано відокремлення поняття «художня культура». Найбільш повне визна-1 Выготский Л.С. Психология искусства. — М.: Педагогика, 1987. — C. 239. чення художньої культури втілено у розумінні її як сукупності створених певним суспільством художніх цінностей, а також самого процесу їх створення, поділу та сприйняття, освоєння суспільством та кожною окремою людиною. Художня культура охоплює як процес художньої діяльності суспільства, так і його результати, а також суспільну комунікацію, різноманітні людські відносини, що пов’язані із художньою діяльністю суспільства.

Людина одночасно є і суб’єктом, і об’єктом художньої культури, яка створюється людьми, і в той же час формує певний тип особистості. Художня культура охоплює результати творчої діяльності (пам’ятки культури — матеріальної та духовної) та саму живу діяльність людей. Вона характеризує ступінь та спосіб розвитку здібностей, хисту, потреб соціального суб’єкта в усіх формах художньої діяльності, ступінь його підготовленості до цієї діяльності, участі у створенні та засвоєнні цінностей мистецтва, в організації художньої діяльності. Зміст художньої культури складають різноманітні елементи, які структурують її в систему як соціальний організм. Вони умовно можуть бути розподілені на субстанціональні та функціональні. Субстанціональні елементи художньої культури являють собою її основу. До них належать цінності, норми та установи.