Етика як філософська теорія моральності
У своєму граничному вираженні дана тенденція позначилася у тлумаченні етики як науки про етикет. Такий «спад» етики пов'язаний з тим, що норми моральності, втрачаючи свій стрижень, загальнолюдський смисл, повноту та об'ємність у вираженні моральності, формалізуючись, стають засобом маніпулювання свідомістю людей, який випливає з позаморальних джерел, що привнесені стереотипами, котрі виражають реальну моральність певних соціальних сил.
Різні за своїм конкретним змістом, за своєю сутністю, ці явища, в яких відтворюються реальні зміни в моральності, виникають не з вини етиків. Разом із тим розуміння суті цих змін, їх відповідне відображення в етичних знаннях становить основу для критичного аналізу знань про моральність. Інакше кажучи, осмислення етикою змін у моральності, що відбуваються в конкретні періоди розвитку суспільства, вимагає урахування її (моральності) все-історичного характеру, з'ясування причин, котрі приводять до тих чи інших змін.
За довільного тлумачення етики як науки, яка виходить із того, що в її категоріях безпристрасно відображені реалії морального у притаманній їм умоглядній формі, з'ясувалося, що ці реалії не можна перевести в норми, розкри-.ти своєрідність нормативності моральної свідомості, її імперативний характер. У той же час у нормах моралі, що регулюють поведінку людей, проявляється її соціальна функція. Не торкаючись питання про те, з чого виводилася ця функція і як вона пояснювалася в етиці, зауважимо, що її наявність не викликає сумніву.
Соціальна сутність моралі — одна з її основних характеристик, що мають основоположне для розуміння моралі значення. Тому пояснення нормативного характеру моральної свідомості передбачає розкриття соціальної сутності моральних норм. Просте констатування їхньої соціальної сутності безвідносно до своєрідності її прояву в моральній свідомості є недостатнім.
Нормативний характер моральної свідомості розкриває себе лише за умови, що норми, стосовно яких людська поведінка розглядається як моральна чи аморальна, в своїй безумовності покладають критерій, освячений історією людства, спресований у його досвіді. Своїми коренями цей критерій сягає основи, іманентної людському розвиткові й проявленої з силою закону, котрий людство засвоїло й закріпило в своїй життєдіяльності. Щодо вказаного закону його історичні модифікації також оцінюються як моральні чи аморальні.
Така розробка питання про специфіку моралі, вираженої в її нормативності, пов'язана з пошуком підходу, в якому б мораль постала в цілісності, в тісному зв'язку з тими глибинними основами, котрі розкривають сенс її виникнення, її необхідність для людського розвитку. Відсутність такого підходу позбавляє етику можливості синтезувати знання, здобуті в різних аспектах вивчення моральності, розкривати соціальну сутність останньої в єдності багатьох її чинників. Однак застосовуючи до неї як до складного об'єкта метод редукціонізму, розчленовуючи мораль на частки, прості, формалізовані системи, етичні дослідження не фіксували власне моральне, не помічали живої, вираженої в духовних почуттях безпосередності прояву його змісту. З огляду на це соціологічні дослідження здійснювалися безвідносно до специфіки морального.
Подібно до того як рівень естетичного розвитку особистості визначався за бібліотечним формуляром, кількістю відвідань кіно, театру, рівень культури — за кількістю палаців культури, проведених там вечорів і т. п., моральний рівень визначався за кількісними результатами праці, дисципліною в колективі. З аналізу відносин у виробничих колективах незмінно виводився принцип колективізму як один із основних принципів моральності, в якому узагальнюється рівність в її суто людському змісті. Ця рівність становить сенс моральної спільності людей.Прагнення етичної думки подолати такі викривлення поняття моральності, породжені однобічним до неї підходом, пошук способу пізнання, адекватного її специфіці, приводять до появи аксіологічного підходу до моралі, розробки її як нормативно-ціннісної системи. Цілком виправданий сам по собі даний аспект у розвитку етики не міг бути використаний як методологічна основа в пізнанні феномена морального, оскільки сам потребував такого більш загального підходу до проблем моральних цінностей, який відкривав би можливість для аналізу їх генезису та механізму переходу до норм.
Вирішення цих проблем було неможливе без звернення до широкого контексту, що охоплював універсальний характер людської діяльності. Тільки таким чином і можливе з'ясування сенсу моральності, специфіки її виникнення й вираження в моральних цінностях. Без таких знань дослідження прирікалися лише на описування моральних цінностей.
Прихильники аксіологічного аналізу моралі, котрі ведуть пошук інших підходів до моральних цінностей, поділяються на два напрями. До першого належать ті, хто розглядає етику як філософську науку, шукає в моральності підтвердження її спорідненості з філософією, тобто виводить моральність зі специфічно людського ставлення до світу, розглядає мораль як спосіб освоєння людиною світу, духовно-практичне відношення, в рамках якого й виникають моральні цінності, здійснюється їх вираження в нормах.