Особливості морального життя в умовах первіснородової общин

Теоретичне виокремлення перших зародків моралі пов'язане з суттєвими складностями реконструкції морального життя суспільства на початкових етапах його історії. Найраніші форми моральних відносин і уявлень можуть бути відновлені тільки логічно. Фіксування моральних відносин і уявлень у пам'ятках духовної культури, що дійшли до нас, відбувається значно пізніше, коли боротьба між добром і злом у людських відносинах набула конкретного характеру й часто вже не на користь добра. В той же час не можна високу конфліктність людей ранньокласового суспільства переносити на внутрішнє життя роду в період класичної стадії цього устрою.

Моральні відносини складаються безпосередньо в процесі практичної життєдіяльності лише в умовах відносної несуперечливості суспільного життя. Саме таким шляхом, через подолання канібалізму, крайніх форм остракізму, невпорядкованих статевих відносин та інших початкових соціальних форм стосунків людей в умовах первісного ладу, відбувається утвердження загальних необхідних форм міжособистісного спілкування. Шанобливе ставлення одного до одного, що склалося тоді, взаємопідтримка, взаємовиручка, піклування про менших і слабких, первісна рівність і справедливість,— ці відносини мають неминущий ціннісний зміст, є втіленням людського спілкування, яке, в свою чергу, стверджує потребу в ньому. Колективістські основи життя, на відміну від взаємодії особнів тваринного стада, були спрямовані не тільки на фізичне збереження та відтворення, а й на зміцнення колективу, в якому людина не може бути нічим іншим, як тільки продуктом суспільного розвитку, суспільство ж — продуктом взаємодії людей.

Моральній регуляції піддавалися спершу тільки міжособистісні відносини. Суспільні форми життя не протистояли індивідуальній життєдіяльності, мірою всього небайдужого виступав рід. Тому не було необхідності в особливому ціннісному підкріпленні спільного інтересу. В докласовому суспільстві масштаб «уселюдського» бачення обмежувався родом, плем'ям. Належні форми спілкування стверджували ціннісне ставлення до окремого індивіда як члена роду.

Стихійне становлення моральних засад спілкування в реальних звичаях примітне в умовах родового ладу тим, що поза всяким випереджаючим духовним обгрунтуванням гуманних форм спілкування ці засади складаються безпосередньо в практичному житті. Це означає, що високе, добросерде, благородне, справедливе, важливе народжувалося не в «чистій» сфері самостійного духу, котрий протистоїть «грубій» практиці життя, а відповідало суті практики, виражало квінтесенцію відносин у сфері матеріального виробництва.

Первісна людина підноситься до розуміння необхідності добра у взаєминах не з допомогою абстрактної свідомості, а з допомогою реальних суспільних відносин, глибина й багатство яких обмежені можливостями конкретно-історичного етапу практики. Так, некритичне позитивне сприйняття всього того, що характеризує життєдіяльність роду, закріплюється в уявленні про «своє», якому протистоїть абсолютно негативне уявлення про «чуже», що робить ці поняття практично тотожними «добру» і «злу».

Історична обмеженість родових звичаїв полягає також у тому, що власне моральне начало не обособлене як особливе від конкретних утилітарних, практичних завдань і не усвідомлюється у вигляді спілкування, цінного саме по собі. Моральний зміст відносин виступає в єдності з іншими підвалинами регуляції поведінки людей (звичаєм, початками права). Із цих причин первісне мислення постає нероз-членованим (синкретичним).

Так, у III тис. до н. є. ще розрізняли тільки два прикметники, котрі позначають те, що в сучасній мові має зміст, з одного боку — «хороший», «добрий», «благий», «щасливий», «приємний», «удалий» і т. д., з іншого — «поганий», «злий», «хворий», «неприємний», «тяжкий», «злостивий», «нещасливий». Первісний синкретизм понять — свідчення певної примітивності відносин і нерозвинутості логічного мислення. Дана особливість певною мірою компенсувалася багатством міфологічних образів, котрі являли собою важливе джерело духовно-ідеального підкріплення соціально цінних форм практики на рівні суспільної свідомості й орієнтири, що виступали як світоглядні.

Великого поширення в усіх народів набули міфи про творення з хаосу організованого стану Всесвіту, всіх природних і суспільних явищ аж до створення деяких недосконалих людських типів з очевидною метою пояснити існування цих творінь, що відхиляються від норми. Так, у шумерській поемі про створення людини розповідається про бенкет, влаштований Енкі, богом води, для інших богів, безумовно, аби відсвяткувати створення людини. На цьому святі Енкі та Нінмах випивають багато вина й стають надміру діяльними. Нінмах бере трохи глини, що над прірвою, й створює шість різновидів людей, котрі відхиляються від норми...» '.Незважаючи на наявність відхилень поведінки, котрі посилювалися в міру наростання соціальних суперечностей у житті роду, особливо між віковими й статевими групами, в цілому у первісному суспільстві спостерігався відносний збіг соціальних вимог і реальної поведінки.

Таким чином, моральне начало у спілкуванні на рівні звичаю складалося безпосередньо, однак моральність у ньому виступала як практично неусвідомлювана звичка. Люди трималися усталених звичаїв, не замислюючись над мотивами своєї поведінки, не даючи їй моральної оцінки. Усталені звичаї — самоочевидне благо, чуттєвозначущі моделі спілкування. Моральна активність людини, котра діє в логіці звичаю, виключає вибір і не передбачає нескутої волі людини як необхідного моменту моральності. Різноманітність і багатство людських відносин, їх відтінки лишаються поза оцінною діяльністю.