Японські зачіски

Японія. Ця держава розташована на островах Хоккайдо, Хонсю, Кюсю, Сікоку та інших (усього близько 4000), оточених Тихим, океаном, Японським, Охотським і Східно-Китайським морями. Панівна віра — буддизм і синтоїзм. Держава утворила¬ся у VII—VIII ст. До 1868 р. Японія була закритою від усього сві¬ту країною, куди не допускали іноземців. Чимало запозичивши у Китаю, японська культура відрізнялася своєрідністю, вірністю історичним традиціям; японське мистецтво вражало європейців благородним лаконізмом і вишуканістю художніх засобів.

У XX ст. Японія стала високорозвиненою індустріальною державою із власним неповторним обличчям, визначеним поєднанням західних впливів із національними особливостями.

Характерною рисою японських чоловічих зачісок були Р13 «хвости», петлі з волосся, зібрані переважно на маківці, а так голена повністю або частково скронево-тім'яна зона.

Зустрічалися зачіски, в яких залишали невеликий пучок волосся на маківці, укладали його у вигляді петлі й зав'язували стрічкою. Кінець пучка був спрямований до потилиці. Навколо пучка волосся голили, а від середини потилиці залишали пряме волосся, яке рівненько підрізали на рівні шиї. Доповнювали подібні зачіски пишні від скронь до підборіддя бакенбарди.

Серед знаті популярними були зачіски з джгутоподібно скрученого волосся, яке кріпили шпилькою. Пасма зачісували догори маківки. Іноді таку зачіску прикривали шовковим або оксамитовим чохлом.

Серед чоловіків літнього віку можна було побачити зачіску з прямим проділом і двома невеликими «хвостами» на скронях. Таку ж зачіску носили хлопчики до повноліття.

Більшість створеного в межах японської культури можна назва¬ти мистецтвом. Жіноча мода — не виняток. Нанесення гриму вва¬жалося знаком поваги де старших осіб, наділених владою. Для дами з'явитися перед батьком або чоловіком ненабіленою, ненарум'яненою, із зубами, не пофарбованими у чорний колір, вважалося непристойним. Жіночі зачіски виконували з довгого прямого, жорсткого, чорного волосся. Характерна риса їх — комбінація об'ємів, спрямованих догори, складність, симетрія. Всередині об'єми заповнювали чорними оксамитовими валиками, наповненими сухою травою. Спеціальні шпильки, стрічки, гребені, зроблені з дерева, дорогоцінних металів, коралів, панцира черепахи, слугували кріпленням для зачісок. Зовні зачіски нагадували китайські, але їхні відмітні риси — відсутність асиметрії, чілок, проділів.

Високі складні зачіски носили жін¬ки з вищої знаті, які у святкових випадках покривали волосся фіолетовим напиленням. Щоб отримати справжні витвори мистецтва, перукарі годинами чаклували, споруджуючи вигадливі башти з волосся. Такі зачіски створю¬вали на декілька днів і навіть тижнів.

У жінок із народу були спрощені зачіски, але при цьому національний колорит зберігався.

Імператриця у святкових випадках носила розплетене волосся або робила «хвіст» на потилиці, доповнюючи його штучним волоссям, щоб зробити довшим.

Зачіски чарівних гейш прикрашали маленькими віялами, які кріпили до шпильок боа і встромляли у вільний простір валиків. Шия завжди залишалася відкритою (рис. 7.42).

Усі валикоподібні зачіски складалися з чотирьох головних па¬сом: двох на скронях, тім'яного і потиличного. Саме з них роби¬лися валики й петлі, які розміщували на маківці.

Своєрідними були зачіски самураїв: подовжене волосся на скронях і потилиці збирали на маківці, протягали через бамбукову або картонну трубочку (іноді замість трубочки використовували тканину) й укладали створений «хвіст» на голену тім'яну зону (рис. 7.44). Носили також зачіски, зібрані знизу на потилиці у «хвіст», перев'язаний у кількох місцях стрічкою і спрямований до Маківки, де він закінчувався петлею.

Серед чоловіків — представників знатної верхівки — особливо популярними були щіткоподібні зачіски різних варіантів. Деякі чоловіки обмежувалися оформленням щітки тільки в тім'яній зоні, а зі скронь і потилиці збирали подовжене волосся на маківці у вигляді петлі, підв'язуючи стрічкою (рис. 7.45).