Сучасні технології організації сімейного дозвілля

Сучасний стан економічного, суспільно-політичного, соціального та культурного розвитку суспільства зумовлює необхідність трансформаційних змін в моделях і технологіях діяльності всіх традиційних закладів культури, зважаючи на зміну тієї ролі і місця, які вони посідають в оновлених умовах життєдіяльності кожної людини.

В контексті цих процесів характерні зрушення спостерігаються і в роботи музеїв, що все виразніше перетворюються із суто скарбниць мистецької, етнографічної, історичної та культурної спадщини людства на центри соціально-культурної, в тому числі і освітньо-виховної діяльності.

Розбудова сучасних форм і технологій організації діяльності музеїв відбувається в загальному просторі музейної педагогіки (термін було введено в обіг К.Фрізеном у 1934 р.) — міждисциплінарної науки, що здійснює передачу культурного досвіду на основі міждисциплінарного та полікультурного підходів через педагогічний процес в умовах музейного середовища. Сутність музейної педагогіки полягає в опануванні музейною реальністю у її педагогічному аспекті, в здатності пробуджувати інтерес до пізнання світового мистецтва і культури народів світу через музей та його колекції, у вихованні дбайливого ставлення до музейних пам’яток як до частини культури, у формуванні розуміння єдності природи і культури, традицій і культурних надбань конкретного етносу, у розвитку духовних, інформаційних, пізнавальних та комунікативних інтересів та потреб конкретної особистості та відновленні, наповненні новим емоційним змістом міжособистісної взаємодії між окремими індивідами.

В контексті антропоцентричної парадигми культурно-просвітницької діяльності, збереження культурологічних здобутків, духовних цінностей, моральних традицій задля формування і вдосконалення кожної особистості, нової питомої ваги набувають музеї просто неба («Open-air museums»).

Саме в них можна найбільш образно й історично достовірно відтворити в комплексі архітектуру та побут колишнього села, продемонструвати господарську діяльність населення, яке жило, працювало і творило у тогочасних умовах.

Думку про створення такого типу музею вперше висунув наприкінці ХУІІІст. швейцарський вчений Чарльз Болстен. Але тільки сто років по тому у 1867р. у Норвегії на спеціально виділену ділянку біля Осло було перевезено декілька селянських осель і церкву. У 1891р. за ініціативою шведського вченого Артура Газеліуса, на горбистій місцевості, так званому Скансені, палкі прихильники старовини законсервували кілька давніх споруд і такім чином поклали початок новій формі музеїв — всесвітньо відомим «скансенам». Вже через кілька років музеї під відкритим небом відкрилися у Норвегії (18897р.), Данії (1901р.), Естонії (1909р.), Латвії (1924р.). В них були відтворені селянські житла і господарські будівлі, майстерні ремісників і споруди загального використання.

З того часу створенню музеїв просто неба приділяється велика увага у багатьох країнах світу. Так сьогодні на різних континентах діє вже понад 600 музеїв під відкритим небом. В Україні їх налічується шість: у Києві, Львові, Ужгороді, Переяславі-Хмельницькому, Чернівцях, у с.Крилос Галицького району Івано-Франківської області.

Основна мета і завдання при створенні та функціонуванні музеїв під відкритим небом полягає в:

1.збереженні найцікавіших автентичних пам’яток архітектури;

2.створенні умов для вільного доступу до цих будівель широких верств населення, підвищення їхнього культурного рівня;

3.показі у комплексі національної народної культури і архітектури, предметів побуту, знарядь праці, ужиткового мистецтва, тобто створенні моделі середовища, ландшафті;

4.допомозі відродження народних ремесел і проведенню фольклорних свят;

5.сприянні індустрії туризму;

6.вирішенні наукових проблем, пов’язаних з пошуком, збором, вивченням, реставрацією експонатів.