Культура середньовічної Англії XI – XV століть

Освіта.

Від англосаксонських часів осередками освіченості залишалися монастирі, які готували кліриків – чиновників та священників. З ХІ – ХІІ ст. стандарти освіти дещо змінилися у бік підвищення її якості та рівня. В Англії, як і у всій Західній Європі відбувався процес духовного та культурного зростання, накопичення знань, розвитку науки. Поширилася система парафіяльних та кафедральних шкіл, виникли осередки світської освіти. Зберігає свій авторитет Кентерберійська школа, але провідними центрами освіти стали університети – Оксфордський (заснований у 1167 p.) та Кембріджський (1209 р.). Структурно університети складалися за загальноєвропейським стандартом з трьох факультетів: теологічного (богословського), правничого та медичного. Обов’язковим для всіх студентів було вивчення вільних мистецтв – риторики, логіки, музики, математики та ін. Суспільна та політична вага університетів поступово зростала, проявом чого стало право обирати своїх представників до парламенту.

Філософська та суспільна думка.

Бурхливі політичні події в Англії початку XIII ст., пов’язані із виданням Великої хартії, активізували суспільно-політичну думку, викликали появу низки наукових праць та трактатів. Найвизначнішим вченим у галузі політичної думки був єпископ лінкольнський Роберт Гроссетест. У праці “Основи королівської влади та тиранії” він захищав права підданих короля від сваволі урядовців. Гроссетест вважав, що мешканці країни мають право повстати проти неправедного короля, який порушує звичаї та не виконує належним чином свої обов’язки. Вчений та церковний діяч Джон із Солсбері створив “Полікратік” – працю, присвячену дослідженню взаємостосунків світської та церковної влад.

У XIII ст. в Оксфорді викладав і займався науковою роботою видатний англійський мислитель Роджер Бекон (1214 – 1294 рр.). Його заслугою є цінні досліди в галузі хімії (він самостійно винайшов порох), оптики, обґрунтування традиційного потім для англійської філософської та наукової думки емпіризму – учення про те, що найголовнішими джерелами знань та уявлень про світ є досліди та експерименти.

Основною філософською доктриною доби Середньовіччя була близька до богослів’я схоластика – система формально-логічних положень релігійної філософії (від латинської schola – школа). Схоласти намагалися науковим, методичним, філософським шляхом з’ясувати співвідношення між вірою та розумом. Крайні напрями схоластики або відстоювали повну пасивність, злиденність розуму, або навпаки, доходили до обстоювання його великих можливостей у самостійному пізнанні навколишнього світу (раціоналізм). До духовного та розумового самовдосконалення закликав визначний філософ Ансельм Кентерберійський (1033 – 1100 рр.), який брав активну участь у загальноєвропейських філософських дискусіях. Його творчості властиві елементи раціоналізму та гуманізму. Наприкінці XIII ст. проти пануючої в схоластиці доктрини Фоми Аквінського (томізму) виступив англійський філософ-францисканець Дуне Скот (1265 – 1308 рр.). Він вважав, що можливості розуму у питаннях віри обмежені, проте вони величезні у справі логічного пізнання навколишнього світу. Іншим критиком томізму став Вільям Оккам, який заперечував наявність у Бога “плану творіння” і наголошував на спонтанності цього процесу, що виключало традиційні уявлення про “божеський задум”. У XIV ст. отримали поширення ідеї реформи церкви професора Оксфордського університету Джона Вікліфа.

Мистецтво та архітектура.

Найвиразнішим проявом розвитку мистецтв доби англійського Середньовіччя є пам'ятки архітектури, оскільки вони поєднували в собі (в прикрасах та оздобленні) також твори інших жанрів – живопису, скульптури. З ХІ – ХІІ ст. до наших часів дійшли три типи архітектурних споруд – собори, монастирі та замки Це обумовлено тим, що саме будівлі релігійного та військово-адміністративного призначення створювалися із каменю, на відміну від більшості інших, дерев’яних.Після Нормандського завоювання в Англії, як і скрізь у Західній Європі поширився романський стиль в архітектурі. Крім суто архітектурних особливостей романіка відбивала певне світобачення та світовідчуття людей тої доби. Романські храми-фортеці – прості і суворі у зовнішньому оздобленні, із міцними стінами та баштами, їх внутрішній простір – тісний із незначним освітленням, розписаний картинами з життя Христа, Богоматері, зображеннями святих Портал (головний вхід) соборів прикрашався скульптурами та барельєфами, апокаліптичними картинами Страшного суду Найвідомішими спорудами цього типу є собори в Йорку (з 1070 р.) та Даргемі (з 1093 р.) Вони відзначаються більшими розмірами та сміливістю проекту, ніж аналогічні будівлі на континенті.

Із Нормандським завоюванням в Англії також поширилося будівництво мурованих замків королів та баронів. Вони пройшли еволюцію від донжона (багатоповерхової башти) до цілого комплексу оборонних укріплень, які розташовувались у стратегічно важливих місцевостях на височинах. Внаслідок тривалої боротьби королів з баронами у Центральній та Східній Англії замків збереглося дуже мало (Тауер, Віндзор, Дувр), більшість збереглася в Уельсі (Карнарвон, Гарлех та ін.) та на півночі. Вражаючою інженерно-архітектурною спорудою був Лондонський міст через Темзу (994 р.) – на якому стояли будинки та магазини, і під яким пропливали кораблі.