Європейська мода другої половини XIX - початку XX ст

Французька революція 1848 р. ознаменувала кінець стилю бідермейєр.

Настав час безмірної розкоші, а разом із тим — еклектики в моді, тобто поєднання різноманітних стилів. З 1850 р. до кінця 1860-го панував «виставковий» стиль «другого рококо». Моду, як раніше, диктувала аристократія. Втіленням жіночності й предметом наслідування з 1853 р. стала імператриця Євгенія Монтихо, дружина Наполеона III (племінника Наполеона І). Розкішне вбрання з криноліном вимагало відповідної зачіски, оздобленої живими квітами. Імператриця мала гарне золотаве волосся, і жін¬ки, прагнучи наслідувати Євгенію, намагалися висвітлювати во¬лосся (рис. 4.18). У цей період перукарі Гуго й Річардсон розро¬били суміш для знебарвлення волосся, до складу якої увійшов пе¬рекис водню. Золотокосих красунь із цього часу стало більше.

Друга половина XIX ст. відзначалася великими науковими Відкриттями, дослідженнями, з'явилася фотографія, зросла кіль¬кість залізниць, промислових підприємств. Це був період активної жіночої емансипації. Захоплення наукою, мистецтвом, спортом дало можливість створити гідну конкуренцію чоловікам. Характерною рисою жіночих зачісок 50-60-х років XIX ст. був прямий проділ. Волосся укладали гладенькими півколами на скронях, над чолом робили валикоподібні форми, що нагадували зачіску Марії Стюарт. Закручували волосся у локони ідеальної форми і зачісували їх до потилиці (рис. 4.19 а, б, в, г).

Популярними були зачіски з низькими пучками на потилиці, до яких збоку й знизу кріпили штучні локони (рис. 4.20 а, б, в). Інша зачіска — «а-ля курон» (корона) нагадувала форму він¬ця із завитого волосся, до нього на потилиці приколювали шинь¬йон із буклів і локонів, обвитих косою. Цю зачіску доповнювали квітами, гребінцями, стрічками, а пучки покривали сіткою. Улюб¬леними головними уборами були плоскі капелюшки — капори, які зав'язували під підборіддям.

У перукарському мистецтві з'явилася електрична машинка для стриження волосся (1882), щипці Марселя Грато для онду¬ляції (тобто завивки, опdulепх — хвилястий) волосся гарячим способом (1875); ці інструменти постійно вдосконалювали, і до кінця сторіччя вони набули ве¬ликої популярності.

У перукарському мистецтві ондуляція волосся зайняла особливе місце, стала улюбле¬ним видом укладки. Ця техно¬логія поширилася не тільки у Франції, а й далеко за її межа¬ми. Вся Західна Європа «ондулювала» волосся. Оформлення зачісок було різне. Частіше он¬дуляцію робили в напрямку до маківки, зберігаючи при цьому проділ. На потилиці волосся зверху донизу заплітали в три-чотири коси, підгортали їх по¬тім усередину, кріпили заколками і прикрашали додатково штучною косою, викладеною у вигляді обідка.

Зачіски 70-80-х років XIX ст. характерні вертикаль¬ним подовженням деталей (рис-4.18) Цей період називають періодом «позитивізму» — демонстрації коштовностей, речей, одягу, прикрас. У моді пану¬вав розкішний еклектичний стиль, але без смаку.

Каскади локонів, буклів, кіс від маківки спадали на потилицю, а потім на шию й спину (рис. 4.21 б). Популярними були зачіска в сітці, доповнення джгутами — торсадо із штучного волосся, кві¬тами та декоративними заколками. Перукарі, які виконували за¬чіски, почали звертати увагу на індивідуальні особливості своїх клієнток, їхній вік, призначення зачіски. З'явилися зачіски домашні, для прогулянок (рис. 4.22), ранкові (рис. 4.23), вечірні, вихідні, для балів, салонні (рис. 4.24) та ін.

Великою популярністю користувалися крепони (підкладки), постижерні вироби, які часто брали навіть напрокат (рис. 4.25). Модними були зачіски з валиками на потилиці, вкладені в сітки. З боків на потилиці залишали «стрічки» волосся, які укладали поперек потилиці (назустріч одна одній) і сколювали брошкою. Над чолом волосся поділяли прямим проділом і з обох боків на скронях укладали об'ємні буклі у напрямку до маківки. В іншо¬му варіанті цієї зачіски волосся над чолом укладали в об'ємний валик.

Зустрічалися зачіски з дрібно завитими чубками й каскадом локонів на потилиці. Вони мали назву «каскад із зефіром» (зефір — легкий вітерець).

Поступово чуб¬ки набули масивності, стали низькими. За¬чіски здебільшого виконували із завитого волосся з використанням підкладок. Хви¬леподібне волосся стало найпопулярнішим (рис. 4.26).

Наприкінці XIX ст. в моду увійшли за¬чіски на основі ондуляції — «бандо» (пов'язка). Вони були різних розмірів, гар¬монійно поєднувались із 5-подібним силу¬етом сукні. Волосся над чолом та на поти¬лиці збивали в об'єми, загортали у напрямку до маківки і там формували не¬великий пучок. На скронях об'єми були різні — від широко укладеного волосся до помірного об'єму. Ці зачіски стали нас¬тільки улюбленими, що жінки залишилися вірними їм і в наступному періоді розвитку моди (рис. 4.27).Зачіски «сахарет» з'явилися паралельно з «бандо». За силуетом вони нагадували зачіски стилю бідермейєр. Оформлення «сахаретів» було хвилеподібним, часто ко¬нусоподібним. Доповнювали зачіски у цей час вигадливої форми капелюшки з вуалями, мереживом, стрічками, пір'ям, брошками, квітками.