Зачіски у стилі бідермейєр
Після повалення наполеонівської імперії в Європі перевагу віддали новому стилю, який у моді й побуті набув назви бідермейєр, у мистецтві — романтизм. У світі моди пріоритет перейшов до Австрії. Прикладом для наслідування став герой літературного твору Людвіга Ейхродта Бідермейєруіюдерлюст — сільський учи¬тель, пізніше успішний комерсант. Його смаки та погляди відпо¬відали поглядам буржуазного суспільства. Кар'єра цього героя була прикладом для багатьох чоловіків.
Бідермейєр трансформував форми ампіру в дусі інтимності й домашнього затишку; в ньому відбилися як демократизм міщан¬ського середовища, так і його смаки та вподобання. Найяскравіше цей стиль проявився у моді, яка до середини XIX ст. мала харак¬терні риси фантазійного декору із відбитком міщанства. Ідеалом жіночої краси стала «світська левиця» із золотавим, мідно-каштановим або темно-каштановим кольором волосся, тонкою талією й замріяними виразними очима на блідому обличчі.
Характерною рисою зачісок були об'єми на скронях і маківці (рис. 4.6 а, б, в). Маючи єдину силуетну форму, вони практично не повторювалися за оформленням. Це були справжні витвори мистецтва.
Кожна жінка по-своєму розв'язувала проблему красивої за¬чіски. Для створення форм використовували буклі, локони, ку¬чері, коси, петлі, джгути (рис. 4.7 а, б, в). Модними стали різ¬номанітні проділи: зиґзаґ, поперечний, прямий, косий, боковий, У-подібний.
Дуже популярними були зачіски, в яких волосся від вуха до вуха, через середину тім'я, ділили поперечним проділом, збоку робили додатковий проділ.
З одного боку па скроні волосся щіль¬но закручували в дрібні локони, а з другого — укладали об'ємну хвилеподібну форму, що переходила у велику буклю. Волосся, що залишалося на тім'ї й потилиці, збирали на маківці в «хвіст». З «хвоста» формували велику петлю і тонкі джгути або кіски, якими обв'язували петлю біля її основи. На потилиці знизу пет¬лі кріпили прикрасу (бант, квіти, брошка або гребінець). Таку за¬чіску носили жінки на початку 20-х років XIX ст.
Наприкінці 20-х років переважна більшість зачісок стали ще ошатнішими. Популярності набула асиметрія, багато зачісок на¬гадували китайські (рис. 4.8. а б, в). Конструкції зачісок будува¬лися на основі каркасів, шиньйонів, уже готових деталей.
Модними стали пухнасті зачіски зі збитим волоссям на скро¬нях у вигляді стружки, їх називали «збиті вершки», «навіяний сніг» (рис. 4.9 а, б}.
У середині 30-х років XIX ст. з'явилася зачіска з висячих ло¬конів на скронях, прикрашена декоративним пір'ям, її назвали «а-ля Гортензія Манчіні».
У 40-х — 50-х роках на стиль бідермейєр помітно вплинув анг¬лійський романтизм, що проявився в довгих, правильної форми локонах — англезах. Ці охайні зачіски отримали назву «плакуча верба» (рис. 4.10).
В останній період романтизму (40-ві роки XIX ст.) змінилися силуетні форми зачісок. Поширення набули високі пучки на ма¬ківці, при цьому волосся на скронях гладенько зачісували у виг¬ляді півкола (рис. 4.11) або заплітали в коси й укладали «бубликом» на скронях, забираючи кінці волосся на потилицю, де знизу прикріплювали шиньйон чи пучок із кіс (рис. 4.12 а, б).
Зачіски доповнювали головними уборами, які в цей період також стали витворами мистецтва. Капелюшки типу «кибитка» багато прикрашали квітами, мереживом, стрічками, бантами, брошками, пір'ям. Ці ж прикраси використовували і для зачісок, доповнюючи вінками з троянд, черепаховими гребінцями, діаде¬мами, аграфами. Ювелірні прикраси набули надзвичайної краси й витонченості. Гігієна тіла стала культом.
Чоловічі зачіски мало змінилися порівняно з початком XIX ст. Короткі стрижки домінували впродовж усього періоду па¬нування стилю бідермейєр. Залишилося популярним завите во¬лосся в зачісці «а-ля Каракалла». Зачіски типу «а-ля Титус» на¬були більшого об'єму над чолом у вигляді «кока» (рис. 4.13).
Волосся зачісували переважно до обличчя. У зачісці «подих вітру» на обличчя зачісували волосся навіть із потилиці (рис. 4.14).