Загальнолюдське і національне в культурі

Сучасне людство, що нараховує тисячі народів, майже 200 держав, більше 6 млрд. землян, є тільки одним з майже двох млн. видів рослин і тварин. Біомаса людства складає одну п'ятитисячну від загальної маси всіх живих істот. За час існування роду людського змінилося біля тисячі поколінь (якщо прийняти за тривалість життя кожного з них приблизно 60 років). Серед усієї цієї величезної маси людей немає двох, котрі були б зовсім однаковими, кожен має свої неповторні особливості. Між людьми існують не тільки індивідуальні, але і групові розходження: сімейні, статеві, вікові, професійні, національні і т.д. Що ж поєднує настільки різних людей в єдине людство? Насамперед єдина загальнолюдська культура, що виникає на основі цілісного світу. Цілісність світу — це взаємозв'язок і взаємозалежність людей і народів, що з'явився як наслідок розвитку виробництва в світовому масштабі і виникнення глобальних проблем. Цілісність світу послужила основою становлення сучасного людства і єдиної загальнолюдської культури.

Ріст цілісності світу припускає прийняття загальних ціннісних передумов. Без них будь-яка взаємодія неможлива, тому що різні системи цінностей роз'єднують людей, не дають можливості зрозуміти одне одного. Таким чином, сучасна культура, що поєднує людство, заснована на загальнолюдських цінностях, русі захисту прав особистості, гуманізмі, творчому розвитку особистості, поширенні наукового знання і передових технологій, взаємозбагаченні національних культур, екологічному відношенні до життя і навколишнього середовища. XX ст. знає дві моделі створення гуманітарної монокультури уніфікованого типу, що заперечує різноманіття існуючих у світі культур: перша модель заснована на абсолютизації класових цінностей і ідеї світової пролетарської революції (комунізм); друга — на утвердженні панування однієї національної культури, однієї нації і однієї держави (нацизм). В цих випадках ідея загальнолюдського характеру сучасної культури усвідомлювалася мільйонами людей у своєрідній негативній формі — в результаті ототожнення групових цінностей з загальнолюдськими, частини культури — з її цілістю. В цьому випадку виникала спотворена форма соціального руху, перетворення культури в антикультуру.

Рух до загальнолюдської культури, що знімає первісне протиставлення «ми — вони», — не простий процес. Протиріччя це не можна вирішувати за рахунок відкидання інших поглядів, точок зору, культурних позицій. Такий шлях безперспективний, він повертає людство в часи варварства. Загальнолюдська культура — це найкращі форми, зразки художньо-поетичної, наукової, виробничої діяльності, єдині способи світовідчування і світосприймання життя і дійсності, вироблені різними народами, поколіннями, на основі яких людство зараз будує єдину цивілізацію Землі, де немає місця класовій і расовій ненависті, попрання прав людини і народів, убогості і неграмотності, економічного і культурного колоніалізму. Звичайно ж, ці зразки культури і зараз є ідеалами, орієнтирами в побудові єдиної цивілізації.

Становлення загальнолюдської культури не слід розуміти як прийняття всіма членами міжнародного співтовариства певної загальної системи цінностей, тобто уніфікації культур. Мова, насамперед, йде про ріст взаємозв'язку регіональних і національних культур. Вони стають взаємозалежними, тому що зміна в одній впливає на інші. Культурні досягнення в тих або інших регіонах в умовах зростаючої глобальної цілісності одержують все більше поширення. Ми вступаємо в принципово новий етап глобалізації гуманістичних цінностей.

В основі формування єдиної планетарної цивілізації лежить всезростаюча інтенсивність різного роду зв'язків — комунікаційних, політичних, економічних, культурних. В результаті виникає нова системна якість — загальнолюдська культура, посилюється взаємозв'язок різних країн, народів, кризові і антикультурні явища, що відбуваються в одному секторі єдиної цивілізації, відбиваються і на інших регіонах. У той же час спостерігається більш інтенсивний глобальний взаємозв'язок, коли культурні зразки, наукові досягнення, твори мистецтва, нові форми соціального або політичного життя транслюються і засвоюються протягом досить короткого часу в всьому цивілізованому просторі. Це аж ніяк не означає, що відбувається певна уніфікація культурних норм, способів бачення світу. Природно, що будь-яка нація, соціальна група приймає з системи загальнокультурних людських зв'язків тільки те, що відповідає духовному настрою їхнього рівня розвитку, рівневі розвитку можливостей. Крім того, з'являється могутня тенденція до збереження власної ідентичності національної культури.Звичайно ж, сучасна цивілізація не означає механічного з'єднання різних локальних цивілізацій і культур. Цей процес має складний і суперечливий характер. Досить згадати могутній вплив на сучасну західну культуру виробничої культури Японії і інших країн Далекосхідного регіону. Виявилося, що виробничі форми діяльності, засновані на культурі цих країн, мають досить багато переваг в порівнянні з традиційними західними цінностями. Проблема взаємного засвоєння культурних цінностей сучасними культурами, глобалізації культури є зараз однією з найбільш важливих. В чому причини виникнення єдиної глобальної культури людства?

По-перше, відбулася велика соціальна революція, зв'язана з колосальною зміною форм, способів і зразків життя людини. Досить сказати, що саме в XX ст. здійснився у всесвітньому масштабі перехід від самостійної роботи на своєму власному наділі, характерної для традиційного суспільства, до праці по найму, до праці в колективі і під контролем. Остаточно перемінився спосіб життя гігантських мас населення, кардинальним чином в умовах урбанізації змінилися способи і форми сприйняття людиною дійсності. Так, на початку ХХ століття в дев'ятьох провідних індустріально розвитих країнах Заходу люди, що працюють в сучасному виробництві, не складали більшості населення (43%). В середині XX ст. число працюючих по найму збільшилося до 66% населення і кількість таких країн різко зросло. Ця тенденція спостерігається і і країнах, що розвиваються. Судячи з кількості працюючих по найму людей, «третій світ» обігнав Захід. Продовжився і початий у XIX ст. процес міграції сільського населення в міста. На початку ХIХ ст. міське населення у світі складало близько 3% усього людства, у середині XX городянами були вже 28%, а в 1990-і рр. — більше 40%.