Найдавніший театр Галичини - Коломийський обласний драматичний театр
На думку члена-кореспондента Академії мистецтв України, професора, ректора Киї¬вського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого Ростислава Пилипчука, така важлива мистецька подія, як зародження професійного театру, не випад¬ково сталася саме на Покутті. Ось як описує він цю подію:
«...1848р., на хвилі австрійської революції, що дала поштовх українському національ¬ному рухові, виник український театр... у Львові на той час не було ще українських мистецьких сил, які б узяли на себе ініціативу створення театру, не те щоб професіонально¬го, як це було в деяких підлеглих Австрії слов'янських і неслов'янських країнах, а й аматорського.
Оскільки орган українського самовряду¬вання, так звана Головна руська рада, центр якої був у Львові, мала серед окружних філій найміцнішу в Коломиї, то саме Коломийська рада взяла на себе ініціативу створення українського аматорського театру...
Місцевий священик Іван Озаркевич. був натхненником, ідеологом всієї справи. Саме він забезпечив молоду сцену українським ре¬пертуаром, якого раніше в Галичині не існу¬вало.
Скориставшись з наявності в Коломиї друкованих текстів обох п'єс Івана Котля¬ревського - «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», І.Озаркевич прилаштував їх до місцевих умов, перенісши дію з Полтавщини на Покуття, передувавши мову на місцеву покутську говірку, перейменувавши героїв на місцевий лад, замінивши пісні, які містили в собі східноукраїнські реалії, на пісні, що побутували на Покутті й т.д. Таким чином І.Озаркевич здійснив те, що тепер має назву літературної адаптації".
Протягом всієї історії становлення Коломийський театр наполегливо виборював право на існування, шукав самобутній шлях розвитку, власного самобутнього художньо-естетичного обличчя.
З Коломиєю пов’язали долю кращі акто¬ри свого часу, патріоти українського театру: Микола Бенцаль, Володимир Блаватський, Іванна та Іван Біберовичі та інші. Свого часу в театрі працювали відомі актори національ¬ної сцени та кіно Василь Симчич, Заслужена артистка України Оксана Затварська.
Від найпершої вистави спливло немало часу. Неоднозначні періоди переживав театральний колектив. Були відрізки підйомів, застою, театр закривали і відкривали неодно¬разово.
У 1939 році після тривалої перерви в Ко¬ломию знову повернувся театр. Навіть в роки II світової війни в окупованому місті театр під керівництвом відомого театрального дія¬ча Івана Когутяка підтримував своїх краян, був оплотом патріотизму та волелюбства.
Наперекір численним перешкодам театр вижив і залишився виразником національної української культури, взірцем бережного ставлення до традицій наших предків.
Промовистим доказом принципової кон¬цепції колективу став останній 17-річний відрізок, коли театр відродився після трива¬лої вимушеної перерви. З 1989 року основою репертуару Коломийського театру були і залишаються сценічні твори українських класиків - Гната Хоткевича, Василя Стефаника, Ольги Кобилянської, Івана Карпенка-Карого та інших.
У творчому доробку колективу нині близького 30 вистав. З них 5 - сценічні першопрочитання на українській сцені : "Гуцульсь¬кий рік" Гната Хоткевича, - "Камінний хрест" Василя Стефаника, "Іродова морока" Панте¬леймона Куліша, "Гроші" І.Карпенка-Карого, “Юда” Ольги Кобилянської, І.Франка “Boa constrictor”, а також авторські варіанти: “Камінний хрест” В.Стефаника, "Земля" О. Кобилянської.
Однією з концептуальних засад, на якій базується естетика Коломийського театру, є ідейно-художня, етнографічна своєрідність, національна самобутність та колорит По¬куття, культурна та мовна своєрідність краю.
Ще однією відмінною ознакою є звернен¬ня до призабутих драматичних перлин України. Однією з них є п'єса Гната Хоткевича "Гуцульський рік". Вистава у 1998 році була удостоєна участі у Едінбурзькому театраль¬ному фестивалі. Прем'єра постановки відбу¬лася 19 серпня 1991 року, і ось уже 10-й сезон вона входить до діючого репертуару та кори¬стується популярністю у глядача. Колектив своєю творчістю доводить, що українська дра¬матургія - невичерпне багате джерело, яке не висихає, а тільки з часом багатшає. Завдання театрали вбачають у тому, щоб цими багат¬ствами скористалось не одне покоління.