Функції мистецтва

157

світ його персонажів, морально-психологічний аспект їхніх вчинків, стиль життя, що були зумовлені «дурною спадковістю» героїв.

Сугестивна функція (від лат. 5觧е8Ііо – навіювання) пов'яза¬на з певною гіпнотичною дією, впливом на людську психіку.

Сугестивне начало чітко простежувалося ще у доісторичному мистецтві, коли перед початком полювання наші пращури «вбивали» тварину, намальовану стародавнім митцем. Вагоме навантаження по¬кладалося на сугестивну функцію середньовічним мистецтвом іконо¬пису й архітектури, адже вважалося, що «собор повинен був стати Біблією для неписьменної людини». При першому наближенні може скластися враження, що сугестивна функція споріднена з виховною. Безперечно між ними існують певні спільні риси, проте ототожнювати сугестивну і виховну функції не можна у зв'язку з тим, що виховна орієнтована на сферу свідомого, тоді як сугестивна пов'язана з поза¬свідомим людської психіки. У зв'язку з цим слід зазначити, що не¬реалістичні напрями, зокрема експресіонізм і сюрреалізм, у своєму мис¬тецтві орієнтувалися саме на сугестивну функцію.

Виховна функція, її специфічною особливістю є наявність в усіх формах суспільної свідомості: релігії, політиці та ін. В мистецтві над¬завданням виховної функції є формування цілісної гармонійної особистості, використання різних механізмів впливу для досягнення цієї мети.У структурі арістотелівської тріади функціональності мистецтва виховній функції відведено другу позицію. Тобто вона стала сполучною ланкою між пізнавальною функцією і функцією емоційного впливу.

Логіка функціональної структури Арістотеля зумовлена важливим для філософа концептуальним положенням – теорією катарсису – духовного очищення людини в процесі сприйняття твору мистецтва. Пізнаючи дійсність, художник через систему відповідних художніх прийомів впливає на людину, виховує її, стимулюючи процес емоційного сприйняття твору. Отже, основоположний мистецький принцип:

фактично є рефлексією трьох функцій Арістотеля:

158

Виховна функція безпосередньо пов'язана з процесом активіза¬ції емоційно-чуттєвого начала, яке сучасна естетична наука також ототожнює з компенсаційною та комунікативною функціями.

Компенсаційна функція. Ця функція дає змогу людині у процесі сприймання художнього твору пережити ті почуття, яких вона була позбавлена в реальному житті. Надзвичайно показовим тут є фено¬мен мелодрами – найпопулярнішого жанру в літературі, театрально¬му мистецтві і кінематографі. Сентиментальне начало, емоційно-ро¬мантичний настрій, класичний любовний трикутник, чіткий розподіл героїв на позитивних і негативних, – всі ці специфічні ознаки мело¬драми, що виконували компенсаційну функцію, зумовили її всесвітній і позачасовий успіх.

Слід зауважити, що мелодраматичне начало завжди було прита¬манним українській національній самосвідомості. Так, значна кількість повістей Т. Г. Шевченка має відверто мелодраматичну спрямованість (сюжет про матерів-покриток). Мелодраматична історія рухає сюжет відомого роману О. Кобилянської «У неділю рано зілля копала» і драми-феєрії Л. Українки «Лісова пісня». Мелодрама була чи не найпопулярнішим жанром української драматургії XIX ст.: «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» і «Циганка Аза» М. Старицького, «Украдене щастя» І. Франка та ін. Тому цілком природно, що поява кінематографа стимулювала нове кінопрочитання як класичних мело¬драм – «Циганка Аза» (режисер Г. Кохан), так і творів з мелодра¬матичними елементами – «Лісова пісня» (режисер В. Івченко) та «Лісова пісня. Мавка» (режисер Ю. Іллєнко).

Комунікативна функція. Аналізуючи феномен мистецтва, науковці різних історичних періодів підкреслювали його комунікативну пере¬вагу над іншими формами суспільної свідомості. До аналізу комуніка¬тивної функції (від лат. соттипісо – спілкуюся) прямо чи опосе¬редковано зверталися Арістотель, Г. Е. Лессінг, І. Г. Гердер, А. Бергсон, Б. Кроче та інші, надаючи цій проблемі великого значення, адже за-гальномистецький зв'язок

уможливлює саме комунікативна функція.