Творчий потенціал людської праці

Наділяючи природні сили людською сутністю, а згодом і людським виглядом, тобто здатністю діяти у відповідності з визначеною метою, а також спираючись в цій її дії на індивідуальну волю, люди в своїй свідомості впорядковували навколишній світ і космос в гармонійне, відповідне людині середовище життя. Не розуміючи сутності природних явищ, людина .наділяла їх законами людського співжиття, де все зрозуміліше, а головне - вимірюється власними потребами і можливостями. Ось чому впорядкованість, гармонійність, відповідність усвідомлюються як найцінніші, життєво необхідні для людини якості довколишнього світу. Але ж саме такими якостями володіє людська праця та її продукти.

З точки зору сучасного розвитку людської культури, можливо видасться надто сміливим твердження, що перші предмети трудової діяльності (кам'яні сокири, лук і стріли, глиняний посуд тощо) мають неабияку естетичну цінність. Проте не можна не визнати, що вони принципово відрізняються від предметів природи тим, що людина здатна виявити вміщений у їхній формі суспільний зміст, виявити мету, для якої призначається такий предмет. Археологи та антропологи, вивчаючи стоянки первісної людини, через десятки тисячоліть спроможні розрізнити природну форму і форму штучну, якої надала, наприклад каменю, людина. Вони певною мірою можуть визначити ступінь досконалості таких первісних виробів, які задовольняли колись життєві потреби людей.

Процес вироблення у людини здібностей діяти доцільно розтягнувся на довгі тисячоліття, проте розвивався по висхідній, що дало змогу людству створити багатство світу культури, безліч її форм і розвинути в людині власні можливості такою мірою, яка дозволяє їй вільно творити в межах історично обумовлених потреб.

Звичайно, цей процес досить довго не усвідомлювався людством, тому що людина творила насамперед для задоволення своїх матеріальних потреб. Однак уже навіть у найдавніших цивілізаціях утилітарні предмети довершеної форми, створені для задоволення матеріальних потреб, цінувалися за свої естетичні якості. Про це свідчать речі, знайдені в похованнях вождю племен, царів та фараонів. Серед них - предмети побуту, одяг, меблі, зброя, які повинні були слугувати померлим у потойбічному світі. Їх вирізняє висока художня майстерність, вони здатні виконувати утилітарну функцію. Однак цінувалися вони не тільки тому, що ними зручно можна було користуватися за призначенням, а й насамперед тому, що уособлювали багатство і могутність їхніх володарів, майстерність талановитих творців. Вони радували людей своїми унікальними естетичними якостями: своєрідністю, неповторністю, тонким виконавством. Отже, там де працю людини було доведено до вершин можливостей конкретно-історичної доби, там продукт ЇЇ ставав уособленням могутності людини. Адже і багатство у своїй першій, початковій історичній формі існувало як скарби. Твори прикладного мистецтва були носіями суспільного багатства, бо вони втілювали в собі якості особливої, творчо довершеної праці. Твори мистецтва, між іншим, в усі часи використовувалися як засіб накопичення багатства, як сфера вкладання капіталу. Деякі з них навіть не можуть бути оцінені в грошовій формі, а отже, існують як раритети держави або навіть міжнародного співтовариства.Таким чином, і на початкових етапах розвитку суспільства продуктивна праця, як в цьому переконує нас історія, не виключала естетичного компонента. А коли людство з періоду полювання перейшло до продуктивного господарювання, коли з'явилися найпростіші технічні засоби виробництва і помітно зросла продуктивність праці, то це, в свою чергу, вивільнило час працюючого для вдосконалення майстерності, для розвитку вигадки і фантазії. Предмети ремісничої діяльності ставали різноманітнішими і досконалішими, почали доповнюватися елементами, що безпосередньо не впливали на їхню утилітарну функцію. Орнаментування гончарних виробів витонченої форми і тканин, оздоблення зброї та кінської збруї, мозаїчне і фрескове прикрашення споруд - усе це доповнювало утилітарну функцію естетичною, нерідко надаючи їй пріоритетного значення. Цьому сприяло соціальне розшарування суспільства, в якому предмети з певними естетичними якостями ставали ознакою особливого соціального статусу власника. Що ж стосується самого процесу виробництва, в якому так щасливо поєднувались діяльність утилітарна і естетична, праця репродуктивна і творча, то запорукою такої єдності була втрачена у пізніші часи нерозчленованість процесу праці, її ремісничий характер.

Слово ремісник нині вживається здебільшого у зневажливому значенні, коли треба наголосити, що людина нездарна, далека від творчості, працює заради меркантильних інтересів. За цим - певна історична реальність: був час, коли мистецтво відділялось од ремісництва і художники поривали з ремісничими цехами. Але це аж ніяк не стосується ремісників попередніх епох, тому що справжнім художником і міг бути тільки ремісник. У трудовому процесі він об'єднував дві функції - духовну діяльність (пошук оригінального задуму, добір відповідного матеріалу, палітри кольорів, прийомів обробки) та фізичну працю (безпосереднє виготовлення предмета). Такий синкретичний процес, де ще не відбулося розподілу фізичної та розумової праці і закріплення їх за різними індивідами, відзначався своїм творчим потенціалом, що й піднімало значну частину ремісництва на рівень мистецтва. Саме такий повноцінний, не однобокий характер праці створив передумови для розквіту мистецтва у Греції та Римі давніх часів. Твори мистецтва, що виконували і певні утилітарні функції, знайшли найширше розповсюдження; високим був і загальний рівень вимог, які ставилися перед майстрами ремісництва.