Обряд як соціально-культурний феномен
Велику роль в обрядах відіграють не тільки визначений набір елементів, а й емоційний фон, ігровий характер виконуваних дій. З розвитком історії цей компонент (ігровий характер) набуває переваги над змістовним, конкретним смислом обрядової культури. Але ця зміна вирішального значення не має.
Не заперечуючи слушності вищенавелених суджень, найбільшим адекватним, на думку автора даної статті, є трактування В.О.Ключевського: обряд — явище суспільне, своєрідний суспільний «пристрій» (агрегат). «Обряд, — писав видатний історик, — це свого роду фонограф, у якому застиг моральний момент, що колись викликав у людях добрі діла і почуття. Цих людей давно нема, і момент відтоді не повторився, але за допомогою обряду…, у який він заховався від людського забуття, ми в міру бажання відтворюємо його і за ступенем своєї моральної сприятливості переживаємо його дію. Із таких обрядів, звичаїв умовних відносин і пристойностей, що в них відлились думки і почуття, які виправляли життя людей і служили для них ідеалом, поступово шляхом коливань, суперечок, боротьби і крові склалось людське життя«.
Скільки прекрасних істин, що осявали дух людський, спроможних освітити й зігріти людське співжиття, загинуло для нього, вважав Ключевський, «тільки через те, що вони не встигли вчасно зодягтись в такий устрій і за допомогою його не були достатньо розучені людьми». (2:290).
Цей сумний свій висновок він пояснював у такий спосіб: «Для свідомості досить певного зусилля думки й пам’яті, щоб збагнути й запам’ятати істину. Але цього дуже мало, щоб зробити істину керівницею волі, наставницею життя цілих суспільств. Для цього треба зодягти істину у форми, в обряди, в цілий пристрій, який безперервним потоком належних вражень приводив би наші думки в певний порядок, наше почуття в певний настрій, довбав би й розм’якшував би нашу грубу волю й таким чином, через перервні вправи й навички, перетворював би вимоги і істини у звичну реальну потребу, в довільний потяг волі ». (2:290)
На розвиток думки Ключевського С.Безклубенко пише: «обряд — це справді унікальний і нічим незамінний спосіб фіксації досягнень людської спільноти у налагодженні свого співжиття: форма суспільної свідомості.» (1: 16–17) І далі: обряд «… початково був ефективною формою організації зусиль для досягнення спільної (су-спільної) мети (чи то вполювати хижого, хитрого, могутнього звіра, чи то впіймати невловиму рибу, чи звести громадську споруду, чи обробити вчасно поле)«. Самопочатково обряд, за думкою Безклубенка, був чимось на зразок »колективних ділових ігор« наших далеких предків, будучи не чим іншим, як своєрідними наочно-дієвими »технологічними формулами« виробництва засобів до життя (полювання, сільське господарство), облаштування спільних громадських справ , обряди разом з тим почали відігравати роль своєрідного засобу фіксації та консервації позитивного суспільного досвіду, ставали своєрідною школою суспільного самоврядування, над те — формою »уречевлання« суспільної свідомості, яка віднині починає відігравати вирішальну роль у житті суспільства.
На раньому етапі свого існування, в боротьбі за виживання люди вдалися до гуртових, колективних дій по добуванню, а затим і виготовленню, виробництву засобів до життя. Для того, аби ці гуртові, колективні дії були доцільними, необхідно було людям винайти належні засоби усвідомлення спільної мети, шляхів її досянення та місця і ролі кожного у спільних діях, спрямованих на досягнення мети. І вони винайшли ці засоби — прості і геніальні водночас: своєрідні «ділові ігри», «репетиції«, названі ними обрядом..
Корінь цього слова — ряд (рад) спільний для всіх слів, які колись означали роботу: радити (рядити) означало працювати, трудитись. Відгомін цього смислу сьогодні виразно відчутний у таких, споріднених з українською, мовах, як болгарська та сербсько-хорватська: радити там означає робити, працювати; радник — робітник, працівник. Та власне й у нашій мові це значення зберегалось у таких висловах, як «зарадити справу'.'Дати раду чомусь» у нас означає зробити щось до пуття, а не «дать совет«.
Слово обряд означало певну послідовність операцій при виконанні спільної роботи. Корінний смисл, технологічне значення його, збереглося й подосі в добре відомому терміні наряд — це загадування (наказ), що, де скільки і як належить зробити. Обрядування — це облаштування (рос. обустройство), впорядкування.Відгомін корінного смислу слова обряд простежується також у цілій низці сучасних слів: судити — рядити, виряджати, спорядження, ряджені, знаряддя, ряжанка, снаряд, прядиво і т.д. і т.п.: від старосільського рядна до державного уряду, від праукраїнського рала — до сучасного індійського раджі…
Слово рядно (радно) — це віддієслівний іменник, що вживався для загального означення виробу: це те, що зроблено, вироблено. Уряд- це суспільний «виріб», «утвір«, »пристрій« (по-сучасному — орган) для урядування, тобто налагодження, облаштування — обрядування суспільного життя. Подібно й порядкування на землі (грунті) означувалось дієсловом радити (обрядити) землю: обрадити ®о(б)радити ®о(б)ра(ди)ти ® орати. Відтак збереглися й назви інструментів обробітку поля радло (radlo — у чехів, ра(д)ло -у нас), звідси ж — оранка, орач (сербо-хорв. — ratar, zemljoradnik — землероб), рілля (польск — rola, звідси rolnik (землероб, орач) та rolnictwo (землеробство).)(1: 12)