Збагачення народносценічного танцю формотворчими елементами класичного балету, естради, спорту, акробатики

Однією з характерних відмінностей української хореографії, найвищим технічним досягненням танцюриста є еlеvаtіоn - уміння якомога довше протриматися у повітрі у тій чи іншій зафіксованій позі, ballon (про це писали неодноразово і балетмейстери, і балетознавці), без елевації немає танцю балету. В елевації є порив угору, намагання вивільнитися від земного тяжіння. Напевне жоден танець у світі не має такої різко підкресленої елевації, як український. Аналізуючи рухи, побудовані на елевації, а особливо ті, в яких наслідуються повадки звірів, птахів (яструб, щупак тощо), переконуємось, що танцюрист злітає у повітря з одного темпу, якщо виконанню не передує preparation (підготовка). Якщо підготовка теж рух, то він вимагає для себе відповідної супутньої розбудови.

Проте, спід зауважити, що елеваційний елемент у поєднанні ballon, притаманний жіночому класичному танцю, майже сім відсутній не тільки у жіночих українських танцях, але й в більшості народних танцювальних культур. Розвиток елевації оказує, що, незважаючи на спільність єдиного джерела древньоруської хореографії, українська, російська та білоруська істотні відмінності. Особливо це помітно в стрибкових їх: кільце, повітряна розніжка, щупак та ін.

Класичний балет у період його блискучого розвитку на російському національному грунті зробив багато запозичень з української танцювальної лексики, збагачуючи, насамперед, чоловічий танець. "Немає такого руху в класичній хореографії, який не був би породженням народної хореографії. Це однаково стосується і партерних, і повітряних рухів", - розповідав на лекціях і демонстрував на прекрасних ілюстраторах Р.Захаров.

Хореографія, безумовно, не бере з інших форм мистецтва елементів, невластивих для того чи іншого виду, жанру. Механічне перенесення рухів з одного виду хореографії до його збіднює виражальні можливості мистецтва, порушує його тільки формотворчу, але й ідейно - тематичну побудову. Потрібна філігранна обробка руху в цілому, його деталей, порядкування їх новим завданням.

Одна з найцікавіших сторінок обопільного мистецтва синтезу - це поєднання класичного танцю з українським народним. Балетмейстери, запозичуючи рухи, жести, пози чи окремі елементи класичного танцю, ускладнюють їх, творчо осмислюють, надають їм нової форми, манери виконання. Деякі класичні рухи у більш - менш зміненому вигляді в сукупності з іншими знову увійшли до лексики українського народносценічного танцю.

Разом з іншими рухами героїчного чоловічого танцю деякі насичні рухи у дещо зміненому вигляді поповнили арсенал української лексики. "Переважна сфера чоловічого танцю повітря, на висоті в різних темпах елевації розгортаються сміливі, сиві фігури - кабріолі, антраше, заноски, кругові рухи, револьвати. Енергія, сила, ініціативність, відвага у поєднанні з ним розрахунком, натхненням, поривом - такі невід'ємні якості повітряного чоловічого танцю" зазначав В.М.Богданрв Березовський, маючи на увазі класичний танець. Додамо: характерно й українському танцю. Досить згадати різновид подвійних повітряних турів, виконання яких в українські) народних ансамблях межує з карколомною віртуозністю (подвійні тури - дуплі, подвійні тури з притиснутими ногами розніжка в турі та ін.).

І поряд з цим героїчний чоловічий танець класичних балетів увібрав у себе елементи найрізноманітніших національних танцювальних культур і будується на антраша, кабріолях, жете різноманітних стрибках, віртуозних обертах на партері та повітрі.

Творче взаємозбагачення класичного і народного танцю розширює межі пластичної мови, надає їй багатоплановості, цьому процесі значну роль відіграє не лише кількість (якого, речі, справжні митці не захоплюються),а й якість, стилістичній зумовленість трансформації структурних часток того чи іншого руху з арсеналу класичної або народної лексики. Скажи народні танцюристи удосконалили партерні тури - піруети. Вар відзначити , що, маючи однакову назву (партерний тур, або загальновживаний - пірует), за своєю структурою, а також технологією виконання вони відрізняються від класичних. Істотну відмінність мають preparation (в українському танці - непомітний затактовий рух, на якому здебільшого не фіксує увага глядача) та кульмінація па (маємо на увазі традиційні по класичного танцю після закінчення обертання). Відмінний у темпі виконання.

Розвиток сучасного класичного танцю, безперечно, змія канонічні форми стрибків, особливо їхню фіксацію. Переосмислення та переінтонування сталих, традиційних фор руху розширюють його образно - дійову амплітуду. В сучасних балетних виставах спостерігаємо, як, завершуючи віртуозний - стрибок, танцюрист приходить в arabesque чи attitude поєднуючи їх з наступним па. Нагадаємо, що саме в нестійкості цих положень закладена подальша динаміка, а поєднання їх у наступних па веде до органічної будови хореографічної фрази, періоду, строрюючи логічний розвиток дії. Цей принцип впроваджується зараз і в народному танці.На основі технології обертання, притаманного жіночому класичному танцю, у поєднанні в основному з en dedaus, як виняток з en dehors, створено цілий ряд жіночих круток: веретено, крутка по діагоналі на одній нозі, крутка з флік – фляком, тощо.