«Каролінзьке відродження» (роки правління Карла Великого)
Едварда III, не може ані успадкувати Французьке королівство, ані передати синові права на французький престол.
У конфлікті за право престолонаслідування обидві сторони вирішили вдатися до зброї. У1337р. французький король Філіпп VI Валуа заявив, що забирає володіння англійського короля на південному заході Франції до свого домену. У відповідь Едвард III оголосив Франції війну, яка виявилась найтривалішою і найважчою війною часів усього Середньовіччя. Історики її назвали Столітньою війною (1337-1453).ПЕРШІ ПЕРЕМОГИ І ПОРАЗКИ Прагнення французького короля відібрати останні володіння Плантагенетів на континенті було зрозумілим. Франція — найбагатша і найбільш залюднена (близько 20 мільйонів мешканців) держава тогочасної Європи — могла сподіватися на швидку перемогу. Англія, що тоді налічувала всього 4,5 мільйона чоловік, мала слабше розвинуте господарство, а її північні райони зазнали спустошень під час війни з шотландцями.
Однак виявилось, що Едвард III добре підготувався до війни. Він перетягнув на свій бік німецького імператора, уклав союз з багатими містами Фландрії, добився позики у ганзейських та італійських купців і створив міцну армію.
Тактика ведення боїв у англійців була досить простою. Центр бойової шеренги, що наступала, займала кіннота, по боках ішли лучники, набрані з вільних селян, а перед ними - піхотинці. Англійські лучники не мали собі рівних у Європі. Вони стріляли дуже влучно і з великою частотою (12 стріл на хвилину) на відстані понад 200 метрів. Ударна сила їхніх стріл була дивовижно великою — від неї не захищав навіть рицарський панцир. Рицарські кіннотники отримували платню з королівської скарбниці, тому були безвідмовно вірними королю та його воєначальникам.
Щодо французької армії, то вона складалася з окремих загонів важкоозброєних рицарів, приведених великими сеньйорами. Самовпевнені французькі герцоги і графи не бажали виконувати накази головнокомандувача, а діяли на свій страх і ризик.
Воєнні дії фактично почалися в 1340 році, коли англійці у морському бою при Слейсі, біля берегів Фландрії, вщент розгромили французький флот і перейшли у наступ на суходолі. Однак сутички проходили з довгими перервами, а великі бої траплялися не часто. Тільки в 1346 році відбулася перша серйозна битва - битва під Кресі. Вигідна позиція, підготовлені воїни, використання оборонної тактики і, нарешті, вміле командування усією операцією забезпечили перемогу англійцям. Французи знову зазнали поразки через неузгодженість дій.
З кожним роком війна ставала дедалі жорстокішою. Англійці захопили порт Кале - «морські ворота Франції» — і перетворили його на свою опорну базу. На південному заході Франції здійснював грабіжницькі напади на села і міста син англійського короля Едвард на прізвисько Чорний Принц. У 1356 р. під час рейду біля Пуатьє його оточила переважаюча чисельністю французька армія. Едвард погоджувався віддати всю здобич і бранців,
аби французи дали змогу йому вийти з оточення. Але французький король Іоан Добрий вимагав від Чорного Принца здатися у полон разом зі своїм почтом. Тоді англійці приготувалися до тривалої оборони. Французи ж повторили усі свої помилки, яких припустилися під Кресі: діяли розрізнено і невиразно. На полі битви, повідомляє хроніст, залишився «весь цвіт французького рицарства»; багато французів на чолі з королем потрапили в полон. Так англійці повернули собі майже всі колишні володіння Плантагенетів у Франції.
«ЧОРНА СМЕРТЬ» ТА ЇЇ НАСЛІДКИ Ще на початку Столітньої війни Західну Європу охопила епідемія чуми. Вона розпочалася в 1346 році в Криму, звідки поширилась по всій Візантії, Італії, Франції, перекинулась до Англії, а у 1349-1350 роках охопила Німеччину, Польщу, Скандинавію. Особливо лютувала чума в містах. Інколи вимирали цілі міста, нікому було ховати мертвих. Жертв епідемії було так багато, що чимало сіл і міст цілком обезлюдніли, а поля почали заростати лісом. Приблизно за три роки нечуваної біди населення Європи скоротилось на третину. Ця епідемія відома в історії європейців під назвою «чорна смерть».
Різке скорочення людності спричинило до серйозних змін у господарському житті. Зменшилась потреба у продуктах харчування. Маловрожайні землі перестали обробляти, перетворивши їх на пасовища. На ринках з'явилося більше привозних продуктів, ніж до епідемії. У зв'язку з цим пожвавилось торгове життя в Європі. Стало вигідніше поставляти зерно зі Східної Німеччини, Прибалтики і Польщі, ніж вирощувати його на місці. Саме тоді з'явились дуже багаті люди - засновники майбутніх купецьких і банкірських династій.ГЕРЦОГ КАРЛ СМІЛИВИЙ І КОРОЛЬ ЛЮДОВИК XI Після Столітньої війни стосунки між бургундськими герцогами та французькими королями загострилися. З одного боку, бургундський герцог Карл Сміливий прагнув проголосити свої володіння самостійним королівством, з другого — французький король Людовик XI (1461- 1483) хотів якнайшвидше зібрати під своєю владою всі французькі землі, в тому числі й Бургундію. Тому Карл Сміливий підтримував або сам організовував змови великих сеньйорів проти французького короля. Одного разу він сказав: «Я так люблю Францію, що бажав би їй не одного, а шістьох королів». Герцог Бургундський бачив себе не тільки королем, але й німецьким імператором. Імператорська корона була йому потрібна для того, щоб поквитатися з підступним та скупим королем Франції Людовиком XI і на чолі воїнства всього християнського світу відправитися в новий Хрестовий похід звільняти Єрусалим. Переговори Карла Сміливого з німецьким імператором та плани видати заміж єдину дочку і спадкоємицю за його сина викликали тривогу Людовика XI.