Просвітництво та релігія: суперечності та стосунки

У другій чверті ХVІІ ст. особливо з кінця 30-их років у Речі Посполитій посилюються репресії щодо представників антикатолицьких течій. За неперевіреними даними, вже в 1626р. юрба фанатиків розгромила збір аріан у м. Бережанах .

Протестанти вплинули і на культурно-освітнє, і на власне церковне життя України. І хоча їхня шкільна, видавнича, перекладацька, полемічна практика була спричинена передусім конфесійним завданням, об’єктивно, у контексті переломної епохи, вона мала загальнокультурне значення. Протестантизм поряд з православ’ям і католицизмом посів власне місце в історії української культури.

У ХVІ – ХVІІ ст. посів значне місце на карті протестанизму України – Антитринітаризм. Він набув багатьох прибічників серед місцевих протестантів – тих, які тяжіли до радикальнішої, ніж у кальвінізмі, реформи релігійного і світського життя, дальшого перегляду традиційних догматичних уявлень, їх наповнення ренесансно-гуманістичним змістом.

Напружена ситуація з 1609р. почала складатися і в Києві. Посланець Потія Антоній Грекович приїхав сюди, аби взяти під своє намісництво митрополичий Софійський монастир. З різким опором православного духівництва вперше солідарувалися козаки: гетьман Григорій Тискиневич застеріг київського підвоєводу, щоб Грекович не надто поспішав, інакше його вб’ють, "яко пса". Погроза справдилася: в лютому 1618р. козацька ватага, упіймавши намісника, утопила його в Дніпрі, або, як зловтішно запише київський літописець, "під льод посадили води пити".

На початку ХVІІ ст. відзначилися активною діяльністю братства. Братства часто діяли всупереч ієрархії і навіть всупереч свящиникам-настоятелям парафій, якщо ті не рахувалися з ініціативами членів братства. Один із таких конфліктів був між рядом братств Львівської єпархії з єпископом Гедеоном Балабаном. Сприяючи розвиткові освіти, він водночас хотів, щоб вона залишалася привілеєм елітарних верств, насамперед духівництва.

Впродовж ХVІІ –ХVІІІ ст. по всій Україні стали з’являтися початкові школи, що утримувались самим населенням: на Наддніпрянщині – громадою , на західноукраїнських землях – братствами.

На землях Речі Посполитої гуманістична школа як новий тип шкільництва вперше з’являється 1550р. у формі кальвіністського навчального закладу гімназійного рівня. У зв’язку з тим, що реформаційні осередки, в тому числі социніанські, проіснували недовго – лише до середини ХVІІ ст., і ліквідовувались, як правило, за ініціативою (а не раз і прямою участю) агресивних опонентів – католиків та православних, архівної спадщини заснованих протестантами шкіл не збереглося.

Період кінця ХVІ – першої половини ХVІІ ст. можна назвати часом розквіту української книжкової культури, виникає та розвивається друкарство. Ця галузь заснувала нову боротьбу між православними, католиками та протестантами, які використовували друкарство для агітування до своєї віри.

Висновок

Незважаючи на гостроту протистояння православних (в очах уніатів "схизматів") і прибічників унії (в очах православних відступників від благочестя), на освітній ниві вони робили спільну справу. Загроза втратити вірних на користь унії була одним з мотивів зусиль православних на ниві шкільництва. Унійна церква також вважала освіту засобом привернути на свій бік православних, незадоволених низьким рівнем традиційної освіти. Подібно, як релігійна полеміка сприяла активізації літератури, своєрідне змагання різних концепцій в галузі шкільної освіти сприяло підвищенню рівня всіх шкіл.

Формою контрреформації або, точніше, реформування церковного життя під проводом ієрархії було і впровадження церковної унії. Є підстави гадати, що новонароджена греко-католицька церква і традиційна православна взаємно впливали одна на одну, були навіть спроби об’єднання церков. Головне ж те, що релігійний конфлікт змушував обидві церкви вдосконалюватися, зокрема, поліпшувати інституційне забезпечення не тільки церковного, а й культурного життя.

У період, коли національно-релігійне пригноблення посилювалося, культурні контакти часто бували однобічно спрямованими. У часи культурного піднесення набував творчого характеру процес міжнародних культурних зв’язків. Активізація боротьби за національні права сприяла посиленню позицій української культури, її дальшому самобутньому розвиткові.