Основні риси французького Відродження
З кінця XV ст. у Франції почався процес централізації країни і зміцнення держави. Незабаром король ліквідував політичну незалежність Бургундії, Бретані і Бурбонського герцогства. Великі родові феодали, втративши могутність і значення в господарському житті країни, перетворювались на придворну знать, яка існувала на подачки короля і цілком залежала від нього. Змінювався характер економіки країни. З розвитком торгівлі й промисловості величезні багатства зосереджувались у руках великої буржуазії. Вона вкладала капітали в сільське господарство, купувала феодальні замки і титули. З її середовища виділився значний прошарок бюрократії в суді та адміністрації. Таким чином створювалося нове дворянство.
Прибічниками прогресивних ідей у Франції були в основному представники передової частини дворянства, у формуванні світогляду яких значну роль відіграла гуманістична культура Італії. Новоявлене дворянство охоче підтримувало агресивну політику короля, давало кошти для підготовки військових походів, зокрема в Італію. Під час цих походів перед дворянством відкривався новий світ високої гуманістичної культури Італії і разом з тим мистецтва античності, уже досить глибоко вивченого італійськими гуманістами. Невдовзі у Франції почала широко розповсюджуватись антична книга. Сам король Франціск І претендує на роль керівника гуманістичного руху в країні. Він запрошує видатних італійських художників, ввозить з Італії твори гуманістичного мистецтва, наближає до двору гуманістів-учених, поетів, художників, сприяє розвитку книгодрукування, поповнює королівську бібліотеку старовинними манускриптами.
На долі французького гуманізму позначився також рух релігійної реформи, очолений згодом Жаном Кальвіном (1509-1564). Спочатку протестантство було певною мірою близьке гуманізмові. Гуманісти прагнули звільнити людину від середньовічної ідеології, а майбутні релігійні реформатори - від католицизму. Оскільки католицизм невіддільний від середньовічної культури й світогляду, то гуманісти не могли не боротися й проти нього. Таким чином, у боротьбі проти ідеології середньовіччя гуманісти в особі протестантів мали сильного спільника.
Винятково важливим фактором розвитку і формування гуманізму був вплив на нього літературної національної традиції і сатиричної літератури, що створювалася в ході класової боротьби народних мас. Розвиток буржуазних відносин привів до знищення кріпосництва, але становище селян, які страждали від непомірних податків, не поліпшилось. Не в кращих умовах був і робітничий люд міст. Невдоволення народних мас в епоху раннього Відродження виливалося то в селянські повстання, то в страйки міських робітників, то в релігійні єресі. Ця боротьба супроводжувалась бурхливим розвитком сатиричної народної літератури. У балаганних виставах, карнавальних процесіях, анекдотах, фарсах гостро висміювались церковна служба, проповіді; розбещені ченці, тупоголові богослови, нікчемні рицарі.
Усе це зумовило розквіт гуманізму протягом перших десятиліть XVI ст. І хоча король Франціск І намагався спрямовувати розвиток гуманістичного руху і тримати його під своїм контролем, однак уже в 30-ті роки було цілком очевидно, що гуманізм торує свій власний шлях, незалежний від волі короля. Від засвоєння античного мистецтва й гуманістичної культури Італії гуманісти перейшли до рішучого наступу на феодальний світ і його підвалини у французькій державі. Розмах наступу гуманістів налякав короля, і він разом із католицькою церквою розпочав проти них похід. Безпосереднім приводом для наступу на гуманізм були події 18 жовтня 1534 р. У цей день у Парижі і в провінції на мурах громадських будинків і навіть на дверях [236] королівської опочивальні були розклеєні «плакати проти меси», спрямовані проти католицьких єпископів, папи і його культу. Король і католицька церква негайно вдалися до репресій проти протестантів та вільнодумців: у 1535 р. на вимогу богословів король підписав указ про знищення друкарства (потім скасований); у 1540 р. було утверджено інквізитора французького королівства, дозволено орден ієзуїтів; у 1546 р. на площі Мобер у Парижі спалено Етьєна Доле - поета, вченого, видавця гуманістичних творів.
Гуманістам доводилось діяти в умовах найжорстокіших переслідувань і боротьби. Становище ускладнювалося й тим, що шляхи гуманізму і протестантства розійшлися. Зміцнівши, протестантська церква стала не менш фанатичною, ніж католицька, з такою ж жорстокістю і нетерпимістю переслідувала вільнодумців. 1553 р. в Женеві, яка стала центром протестантської церкви, на настійну вимогу Кальвіна було спалено видатного вченого Сервета.
Не знайшовши шляху до народу, гуманісти залишилися самотніми у боротьбі проти церковної і феодальної реакції.У другій половині XVI ст. у Франції значно посилилась боротьба релігійних напрямів. Чим більше зміцнювала свої позиції протестантська церква, тим жорстокішим був наступ католицизму (контрреформація). Вся країна розділилась на два ворожі табори - католиків і протестантів, між якими точилися кровопролитні релігійні війни, що призвело до відновлення феодальної анархії. В таких обставинах гуманістичний рух набував нового характеру - народжувалось трагічне усвідомлення нездійсненності гуманістичних ідеалів, що зумовило кризу гуманізму.