Етикет гостя, гостинного господаря
Якщо чоловік у момент відрекомендування сидить, він зобов’язаний встати. Жінка може не вставати, за винятком тих випадків, коли її відрекомендовують дамі значно старшій за віком.Велике значення при вітаннях має манера триматися. На людину, з якою вітаються, варто дивитися прямо, з легкою нейтральною посмішкою. Несприятливе враження справляє людина, яка, простягаючи праву руку для вітання, ліву тримає в кишені, дивиться убік чи вниз, продовжує розмовляти з іншою людиною. Така неввічливість не налаштовує до продовження спілкування.
Якщо зустрічаються подружні пари, то спочатку жінки вітаються одна з одною, потім чоловіки вітають жінок, і лише після цього чоловіки вітають один одного. Першою вітається жінка, що йде в супроводі чоловіка, з жінкою, що йде (чи стоіть) окремо. Жінка першою вітає чоловіка, якщо вона його обганяє.
У гостя, природно, обов’язки простіші. Він вчасно приходить, дзвонить не настирливо, йде також вчасно, не затіваючи при цьому прощального політичного диспуту в передпокої чи на сходовому майданчику. Хороший гість не примушує розважати себе і сам готовий розважити інших: зіграти, заспівати, розповісти. Але тільки коли його попросять. А про те, що не можна не тільки розливати соус на скатертину, а й навіть бачити, як це роблять інші, — говорити чи писати вже не доводиться — це знають усі.
Зрозуміло, культурна людина, навіть якщо й не вивчила всіх правил застільного етикету, все одно зуміє поводитися інтелігентно, а з оточуючими — чуйно й уважно. Не випадково багато правил культурної поведінки починаються з частки НЕ. Вихована людина НЕ робить нічого такого, що могло б зачепити, скривдити, принизити іншого. Вона НЕ розмовляє іноземною мовою у присутності людей, котрі її не розуміють. НЕ розглядає безсоромно оточуючих, особливо людей із фізичними вадами. НЕ злословить із приводу господині й невдалого салату по виході з гостинного дому.
Найперший мінімум, який передбачає гостинність це не розповідати гостям про свої невдачі чи хвороби. Якщо тобі відомо, що твій гість любить щось смачненьке, то ти можеш йому дуже догодити, коли приготуєш його улюблену страву.
У гості ходять з різною метою: відсвяткувати у компанії якесь державне або релігійне свято, привітати господаря чи господиню з їх особистим святом, вирішити якесь питання, про щось
домовитись. Звичайно, роблять подарунки. Хто, коли і як зробив це вперше, ми не знаємо. Хоча, мабуть, це було так. Хтось віддав комусь щось цінне. Побачивши на його обличчі радість, вдячність, зробив відкриття, що давати, можливо, радісніше ніж брати. І це в подарунку головне.
Подарунки треба вміти вибирати, вручати і приймати. Для цього теж існують певні правила. І якщо ти хочеш комусь подарувати щось гірше зі своїх речей, тобі не потрібне, не роби цього.
А ще ти, мабуть, знаєш, що в гостях майже завжди пригощають. Цей звичай прийшов до нас ще з доісторичних часів. Так, на прийомах у римського полководця Лукулла у 1 столітті до нової ери гостям подавали таку кількість різноманітних страв, що багато чого вони з'їсти були не в змозі і, щоб не ображати господаря, забирали все це додому у великих серветках. (До речі, історія полотняних серветок, що й досі використовуються при сервіруванні обідніх столів, бере свій початок саме з тих часів).
У різні епохи в кожного народу були свої звичаї споживання їжі. У багатьох народів Бразилії, Африки, Полінезії було прийнято їсти тільки наодинці. Коли імператор американських індійців Монтесума сідав обідати, перед ним ставили позолочений екран, бо ніхто не повинен був бачити, як він їсть. У більшості народів земної кулі спільно обідати є прикметою довір'я та дружби. В одному з літописів часів Київської Русі розповідається про сварку двох князів Ізяслава Мстиславовича та Гліба Георгійовича, яка закінчилася миром. "Гліб же виїхав і поклонився Ізяславу. Ізяслав же покликав його до себе на обід і тут обідав". Тобто, спільна трапеза краще клятви закріпила мир. Володимир Мономах у "Поученнях дітям…" писав: "... вшануйте гостя, звідки він до вас [не] прийде, чи простий, чи знатний, чи посол, якщо не можете дарунком, [то] їжею і питвом".
Символічне значення спільної трапези дійшло до наших днів. А у дипломатів спільні обіди складова дипломатичного етикету. Причому, порушення церемоніалу при зустрічі, у порядку розсаджування гостей за столом та черговості їх обслуговування вважається прямим викликом представникам тієї чи іншої країни.