O. Шнендлер „Захід Європи”

Філософія французького постмодернізму поставила цілий ряд проблем, характерних для культурної самосвідомості розвитих країн 3ахаду ,що визначаєйого його вплив і місце в чусасній художній і теоретичній думці.

Ф. Шлейермахер

Новий поворот у виявленні символічної суті культури дає герменевтика Ф. Шлейермахера (1768—1834). Цілком у кантіанській традиції мислитель починає пошуки підстави цілісності по-знаючого розуму, органічної відповідності апостеріорного змісту науки з основними апріорними (трансцендентальними) принципами розуму, без розрізнення наук на природні і гуманітарні. Вийшовши до визнання прикордонного положення теоре-тичного і морального розуму, Шлейермахер виявився перед проблемою обґрунтування науки як форми культури.

Єдність пізнающого розуму, а також включенність науки в культуру забезпечують, згідно Шлейермахеру, спеціальний спосіб побудови системи наукового знання — розуміння. “Також і вище знання цілком зрозуміле, лише коли особливе, підлегле йому, цілком зрозуміло”, — формулює філософ перший постулат своєї герменевтики. Важливо при цьому, що в Шлейермахера зовсім у дусі Канта розуміння укладає в собі елемент конструктивної активності свідомості. “Усе зрозуміло, де не упадає в око ніякий нонсенс, — пише він. — Нічого не зрозуміло, якщо не сконструйовано”

Наступним логічно необхідним кроком до трактування культури як цілого за допомогою методу розуміння було дослідження співвідношення розуму і природи. Обоє ці поняття і їхній зв’язок були, однак, осмислені інакше, чим у Канта. Якщо в Канта теоретичний розум був орієнтований на пізнання природи, а практичний розум висловлював моральну волю людини, то в Шлейермахера теоретичний і моральний розум у своїй єдності спрямовані на освоєння природи, у тому числі природного (“органічного”) у людині. Виявлення розумом загального в природному різноманітті утворює, по Шлейермахеру, символ. “Якщо ми мислимо те, що стало єдиним, — пише він, — те ми мислимо символ; якщо ж ми мислимо собі орган, то ми думаємо про те, що повинно стати єдиним”. Тому процес символізації є спосіб буття розуму, а природа, шо може бути зрозумілою з його допомогою, утворить систему символів культури, вважає Шлейермахер (примикаючи, таким чином, до кантівського трактування культури. Таким чином, кожен елемент культури, що розуміється, з’являється в Шлейермахера “кущем” супідрядних значень, культура в цілому — органічно розростається системою символів — носиїїв змістів, а мистецтво — фокусом усієї культури, ключем до її розуміння і зразком герменевтичної методології.

Kарл Маркс

Карл Генріх Маркс (1818-1883) ну був культурологом у вузькому розумінні цього слова. Більш того,сам термін «культура» він уживав порівняно рідко і, як правило з приватних причин. Проте концепція Маркса, безсумнівно, несе в собі цілком визначені культурно-філосовскі представлення, у яких проявилася і сила, і слабість його теоретичних побудов.Спочатку образ культури в молодого Маркса-гегельянця прорисовується через Абсолютний Дух. Але вже незабаром, під впливом Фейєрбаха, він затверджує «полюсторонність» людського буття і людської діяльності, укорінення людини в природному й предметному світі, що ставитися для нього «опредмечуваням” самого себе, твердженням і здійсненням його індивідуальності. Предметність людської діяльності, «сплавляючи» воєдино «матеріальне» і «ідеальне», утворить особливу структуру, що власне кажучи, є носителькою культури. Навіть людські почуття в Маркса носять не абстрактно-антропологічний, як у Фейєрбаха, а предметно-культурний характер, убудовані в соціальне буття і є результатом усієї всесвітньої історії. Саме тому «людське око сприймає і насолоджується інакше, чим грубе, нелюдське око, людське вухо – інакше, чим грубе, нерозвинене вухо». Пізніше, у підготовчих рукописах до «Капіталу» Маркс скаже ще точніше: « Голод є голод, однак голод, що знищується вареним м’ясом, що поїдається за допомогою ножі і качани, це інший голод, чим той, при якому проковтують сире м’ясо за допомогою рук, нігтів і зубів. Вже в ранніх роботах Маркса з’являється «діяльна» тема, і культура розуміється як «діяльність». Рівнобіжно починається аналіз категорії відчуження. Відчуження як би руйнує органічний стан, у якому повинна реалізуватися універсальна природа людини.Відчуження ставить з ніг на голову ієрархію людських почуттів і потреб. Маркс виділяє 5 основних типів відчуження:

1.відчуження людини від засобів праці, у результаті чого він виявляється залежним від власника його засобів;

2.відчуження людини від продуктів праці, приналежних власнику;

3.відчуження людини від людини як рівноправного суб’єкта суспільних відносин;