Художня культура

Кінематограф — інтернаціональне мистецтво; технічні вдосконалення, робота над художньою досконалістю збагачуються і беруться на озброєння митцями різних країн, націй і народів. Цей вид мистецтва має багаті та різноманітні засоби — монтаж, зміна точки зору, кадрування, оперування планами та багато інших технічних нововведень. Кіномистецтво сьогодні є загальнолюдським надбанням світової цивілізації.

Щодо телебачення точаться гарячі дебати. Куди його віднести: до кіномистецтва, яке можна дивитися вдома, чи до певного типу журналістики, чи до нового виду мистецтва. Усе викладене та багато іншого уособлює, акумулює та об'єднує телебачення. Важлива особливість телебачення — фіксація події і подання її сьогодні на сьогодні, безпосередній репортаж з місця події, інтерв'ю, узяте в людини сьогодні, сьогодні ж передається в ефір, екранний час абсолютно тотожний реальному, моментальний зв'язок із будь-якою точкою світу. Це лише незначна частина з переліку того, що може телебачення. При безумовних позитивних якостях телебачення має й негативні: просиджування біля телевізора днями, а часто й ночами, зумовлює хворобу — телеманію. Телебачення є прямим провідником не кращих ідей для молодшого покоління, оскільки провокує модель наслідування. Сподіватимемось, що цей вид мистецтва з часом усталиться і служитиме людині гуманістичного майбутнього.

У кожному виді мистецтва є два великих блоки: професійні митці — люди, які мають відповідну фахову підготовку і певний вид діяльності — це їхня професія; народне мистецтво, де народ є творцем художніх і культурних цінностей. У цьому разі народне і національне зводяться до спільного знаменника:

• народ стає об'єктом художньої творчості, виводить узагальнений тип самого себе, який виражає його на рівні великої ідеї; ці твори легко прочитуються і сприймаються представниками народів інших країн;

• відображення інтересів народу, де визначається життєва і творча позиція митця, що лежить в основі його естетичних

ідеалів, має національну самобутність у висвітленні дійсності;

• народ не лише об'єкт, а й суб'єкт мистецтва;• народ — творець, носій, охоронець мови і культури, у сфері яких відбувається процес художньої творчості, досягаються соціальні результати. Мова є рушійним чинником демократії. Ж. Ж. Руссо зазначав: "... будь-яка мова, що не зрозуміла народові, — це мова рабів"; народ виробляє і береже в пам'яті всі передумови мистецтва;

• важливим чинником народного і національного у мистецтві є те, що народ — це мета мистецтва, він же його кінцевий адресат і споживач, що тримає мистецько-культурне поле, яке забезпечує сприйняття і розуміння мистецтва.

Народне і національне — категорії конкретно історичні; їх зміст діалектично зумовлений. На різних етапах розвитку художньої творчості народна сутність найповніше проявляється тоді, коли оповідь іде про народ з точки зору людства і створюється народом. Лише в цьому разі твір набуває загальнолюдського звучання.

Список використаних джерел:

1. Голубенка П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин. — К., 1993.

2. Гончаренко М. Духовна культура. — К., 1986.

3. Гончаренко Н. В. Диалектика прогресса культуры. — К., 1987.

4. Грушевський М. С. Духовна Україна. — К., 1994.

5. ГуревичА. Я. Категория средневековой культуры. — М., 1984.

6. Гуревич А. Я. Средневековый мир: культура безмолвствующего большинства. — М., 1998.