Культура праслов'ян

Отже, на підставі аналізу пам'яток, джерел, історичних хронік та наукових розвідок можна визначити спільні ознаки на користь автохтонного походження українців. Назвемо головні з них:

• спільний фізично-етнічний тип;

• мовний фактор, грунтовно досліджений і вивчений мовознавцями, особливо топоніми і гідроніми;

• археологічні пам'ятки, які мають спільні риси, характерні лише для однієї території;

• основні види господарської діяльності — землеробство і скотарство, що спостерігаються по всій історичній вертикалі;

• мистецькі твори, зокрема кераміка, що мають характерні ознаки тільки певного географічного ареалу;

• світоглядно-обрядова система, що сформувалась і функціонувала протягом тривалого часу у праслов'янських і слов'янських народів.Усе наведене дає можливість стверджувати, що на території України спостерігалися монолітна єдність культурних процесів, велика щільність населення, територіальне поширення культури. Сформувалася,

збереглась і, попри всі негаразди, дійшла до нашого часу мова, її не знищили мігранти, як це трапилося в Європі у першій половині І тисячоліття н. е., коли Рим в ім'я панування зіпсованої латині винищив тубільні мови саллів, іберів, норіків, фракійців та ін.

Зміни і трансформації, які вносила кожна епоха зі своїми закономірностями розвитку історичних процесів, справляли вплив і на український народ. Але він зберіг свої особливості, мав своєрідні тенденції розвитку, що й прослідковується від найдавніших часів до сьогодення. Це дає підстави стверджувати: український народ — корінне населення України.

Походження українського народу

Етнокультурні проблеми походження слов'ян постали перед наукою давно. Тривалий час, переважно в наукових колах проросійської орієнтації, у тлумаченні причин походження українського народу перевага надавалася міграційним процесам; роль і значення аборигенного фактора або замовчувалися, або зводилися до нуля. Усі набутки українського народу, зокрема у культурі, подавались як випадкове явище, перехідний стан розвитку російської культури. Із такою тезою не погоджувались окремі вчені, проте їхній голос був або заборонений, або не чутний. Наукові розвідки з питання етногенезу слов'ян, зокрема українців, були поодинокими, а з проблем культуро-генезу і сьогодні немає жодної ґрунтовної праці.

Одним із перших науковців, який звернув увагу на теорію походження слов'ян і докладно дослідив її, щоправда, в одному з аспектів — мовознавчому, був академік О. Шахматов. Він поклав в основу своїх досліджень теорію міграціонізму. Незважаючи на те, що праці "Историческая морфология русского языка" та "Древнейшие судьбы русского племени", за словами академіка С. Обнорського, мали "стрункість викладу, новизну постановки проблеми, дотепність комбінацій, блиск висновків", теорія міграціонізму не дістала одностайної підтримки в наукових колах. Як антитеза їй існує теорія автохтонна, або аборигенна: по історичній вертикалі змінюються культури, етнос залишається незмінним.

Основоположником цієї теорії є видатний український археолог В. Хвойка. У результаті ґрунтовних археологічних досліджень він довів, що український народ не мігрант, а корінне, споконвічне населення, яке

створило, трансформувало, дало тенденції розвитку культурних процесів і що ці процеси мають свої, притаманні тільки території Укрїни особливості. Запропонована В. Хвойкою періодизація зберегла своє значення і сьогодні.

На основі автохтонної теорії вибудував свою фундаментальну "Історію України-Руси" М. Грушевський. Вона дістала висвітлення в "Нарисі історії України" Д. Дорошенка, працях сучасних істориків М. Артамонова, Б. Рибакова, П. Третьякова, О. Удальцова, М. Брайчевського та ін. Одна з найгрунтовніших праць із проблем походження слов'ян належить відомому українському вченому В. Петрову. Поряд із дослідженням етногенезу він зробив спробу розглянути питання розвитку культурних процесів на територіях, які сьогодні заселяє народ України.