Культура України в умовах кризи радянської системи
Плідною була творчість композиторів старшого покоління, її збагачувала авангардна музика композиторів-шістдесятників Л. Грабовського, В. Годзяцького, В. Сильвестрова, В. Загоруєва. Розвиток української музики характеризувався збагаченням усіх її жанрів, зокрема великої музичної форми. Увагу глядачів привернули опери "Арсенал", "Тарас Шевченко" Г. Майбороди, "Назар Стодоля" К. Домінчина, "Украдене щастя" Ю. Мейтуса, балети "Чорне золото" В. Гомоляки, "Тіні забутих предків" В. Кирейка та ін.Свідченням успішного розвитку української музики стали симфонічні твори. Композитори відображали в них актуальні проблеми сучасності, демократизували музичну мову творів. Громадськість зустріла їх схвально. Це Друга симфонія Б. Яровинського, цикл "Батьківщина" М. Дремлюги, сюїта "Король Лір" Г. Майбороди, симфонічні композиції Л. Колодуба, В. Губаренка, Я. Лапинського.
Людиною великого таланту і музичного чуття був В. Івасюк — молодий композитор, уродженець Буковини. Він мав хист і до музики, і до поезії, складав віршовані тексти для своїх музичних творів. Його пісні "Я піду в далекі гори" (1968), "Червона рута" (1969), "Водограй" (1969) були популярні в Україні та за її межами. Пісня "Червона рута" дала назву фестивалю української пісні та музики, який з 1989 р. регулярно проводиться в різних містах України.
Нових барв набула в 70—80-ті роки музика Л. Дичко, І. Шамо, М. Скорика, Є. Станковича. Широкою популярністю користувалися виконавці масової естрадної пісні С. Ротару, В. Зінкевич, Н. Яремчук.
Пропаганді музичної творчості українського народу сприяла діяльність таких художніх колективів, як Державний симфонічний оркестр України, капели "Думка", "Трембіта", Український народний хор, Закарпатський народний хор, вокальне тріо сестер Байко, квартет ім. М. Лисенка та багато інших.
Архітектура та образотворче мистецтво
Першочерговим завданням у цей період стало зведення житла, потреба в якому була дуже нагальною. Архітектори і будівельники шукали оптимальних шляхів до розв'язання цієї проблеми. Було розроблено типові проекти, за якими здійснювалася забудова міст і сіл. З одного боку, це було позитивним явищем, оскільки люди одержували житло, а з іншого — негативно позначилося на художній виразності архітектурних споруд. Масова житлова забудова 60—70-х років задовольняла потребу в житлі, однак внаслідок ігнорування принципу неповторності було втрачено національну своєрідність архітектури. За даними дослідників, 90 /о житлових і 80 /о культурно-побутових споруд у містах і селищах зводилися за типовими проектами.
Серед громадських споруд 70-х років художньо вирізняються Палац культури "Україна" (1970, архітектор Є. Маринченко та ін.) та Будинок інституту технічної інформації (1971, архітектори Л. Новиков, Ю. Броєв) у Києві.
У 70-х роках стали заповідниками міста Львів, Луцьк, Кам'янець-Подільський, Новгород-Сіверський, Переяслав-Хмельницький. Створюються музеї народної архітектури і побуту. Нині їх в Україні п'ять — у Києві, Львові, Ужгороді, Переяславі-Хмельницькому, Чернівцях.
У духовних надбаннях українського народу в 60—80-ті роки гідне місце посідало образотворче мистецтво, яке досягло нового, вищого ступеня розвитку.
Відроджують давню традицію українського народного живопису Т. Яблонська та В. Зарецький. Вони стали фундаторами фольклорного напрямку в українському образотворчому мистецтві, що зберігся й розвивається в наступні десятиріччя.
Високу оцінку дістали картини "Ранок Сибіру" В. Чеканюка, "Незабутнє. 1943 рік" А. Пламеницького, "Урожай" А. Сафаргаліна, "Вистояли" В. Пузиркова, "Неходженими стежками" О. Хмельницького, скульптурні твори М. Рябініна, А. Білостоцького, В. Бородая, графічні аркуші Г. Якутовича, О. Пащенка, В. Мироненка, А. Базилевича, І. Се-ліванова.
Встановлено пам'ятники О. Пушкіну та М. Лисенку в Києві (О. Ковальов), М. Шашкевичу — у Підліссі (Д. Крвавич), Т. Шевченкові — у Москві (М. Грицюк, Ю. Сінькевич, А. Фуженко), І. Франку — у Львові (В. Борисенко, Д. Крвавич, Е. Мисько, В. Одрехівський, Я. Чайка). Реконструйовано Львівську фабрику скульптури, створено художні майстерні в Харкові, Києві та інших містах.
Дедалі більшого розвитку в Україні набувало декоративно-ужиткове мистецтво. Народні майстри створюють художні килими, вишивки, тканини, вироби гончарні, різьблені з дерева та ін.