Естетичне виховання східних слов'ян у давнину
Особливе місце у стосунках дітей з природою відводилось птахам. Птахи – супутники людини з доісторичної епохи. Зображення птахів зустрічаються на стінах печер періоду неоліту. Прекрасні малюнки пернатих виявлено серед орнаментальних розписів на кераміці трипільської культури. І етнографічні матеріали свідчать, що радість всіх дитячих свят була пов'язана з птахами. Під час хліборобських обрядів зустрічі весни діти носили в руках вироблених з дерева пташок від хати до хати і прославляли весну. За іншими звичаями, діти підкидали в повітря пташок з хліба і глини. Вважалось: як високо вони зів'ються, так високо підніметься на ниві хлібний колос. За допомогою співу птахів дітей навчали визначати години дня і ночі. Народ здавна ставився до пернатих друзів з винятковою теплотою. В скарбниці народної творчості знаходимо справжні перлинки – поетичні звернення до журавлів, зозулі, соловейка, ластівки, чайки, диких гусей. Особливо зворушливі стосунки склались у людини з лелекою. Для українців лелека – птах-оберіг. З перших років життя людина залучалась до цікавих звичаїв, забав, прикмет, пов'язаних з птахами.
Доречно зауважити, що народна педагогіка надавала великого значення засвоєнню дітьми природних прикмет. Це розвивало спостережливість, заохочувало до пізнання оточуючої дійсності, допомагало послідовно оволодівати навичками землеробства, народними знаннями (ботанічними, метеорологічними, астрономічними). Це зайвий раз доводить єдність виховного й освітнього елементів у процесі виховання.
Тісний зв'язок між явищами природи, прикметами і наслідками хліборобської праці відобразили найдавніші прислів'я та приказки – своєрідні літописи народної педагогічної мудрості. Адже їх образність сприяла легшому засвоєнню настанов, порад, правил поведінки, що виражали народну мораль.
Пізнавати світ у його взаємозв'язках допомагали загадки – важливий засіб розвитку у дітей розумових здібностей, кмітливості, спостережливості, асоціативного мислення. Найдавніші загадки відображають язичницьке розуміння природи і всесвіту. До спільної індоєвропейської фольклорної традиції належить текст-діалог, що складається із загадок (і відповідей на них) про сотворіння світу й людини, основні елементи космосу, небесні світила. Продовження цієї традиції простежується у східнослов'янських циклах загадок, особливо у новорічних загадках – відповідях.
Мудрою знахідкою педагогічного таланту народу є скоромовки – давнє начало народної логопедії.
Цікавий і своєрідний світ являють собою дитячі лічилки. Деякі з них просто дивовижні за лексичним складом і ритмікою. Крім своїх прямих функцій, лічилки і скоромовки, завдяки своєму несподіваному алогізму, виховували почуття гумору, були джерелом дитячого сміху та веселощів. Отже, названі вище так звані малі фольклорні жанри (прислів'я, приказки, загадки, скоромовки, лічилки) можна без перебільшення вважати естетичною формою передачі новим поколінням узагальненого досвіду народу.
Духовно-практичному освоєнню дійсності сприяли дитячі іграшки. Перші іграшки були переважно копіями предметів побуту і праці хліборобів, вони допомагали зрозуміти світ дорослих і наслідувати його. Іграшки розвивали уяву дітей, розумово-аналітичні здібності. Крім того, саме іграшки мали значний вплив на формування естетичних уподобань дітей. Адже не випадково в розгалуженому понятійному апараті народних уявлень про красу і по сьогодні збереглись такі порівняння: “гарна, як лялька”, “красива (або чепурненька), як іграшка”.Досить примітну групу дитячих іграшок становили писанки – пташині яйця, розписані за допомогою розтопленого воску, спеціального приладу (писарка) та барвників. Культ яйця як уособлення таємниці зародження і продовження життя виник ще на початку історії людського суспільства. В уявленні стародавніх персів, візантійців, греків, римлян яйце уособлювало джерело життя і Всесвіту. Є підстави вважати, що писанки не були тільки предметом забави дітей, а виконували функцію морально-естетичного виховання. У Карпатах існувало повір'я: поки люди розписують писанки, вони житимуть у мирі й злагоді. З давніх давен тут зберігся звичай вирішувати дитячі конфлікти шляхом обміну писанками.
Ми не випадково згадали про дитячі народні ігри. Педагогічна мудрість народу винайшла дитячу гру як своєрідне мистецтво спілкування, школу дружніх стосунків, джерело бадьорості і радості життя. “Як дитина бігає і грається, так їй здоров'я усміхається” – мовить народне прислів'я. В Україні до наших днів збереглися старовинні народні дитячі ігри: хатні (“Золото”, “До мене”, “Гра в калача”) та ігри на повітрі (“Зачарований скарб”, “Калита”, “Піжмурки”, “Квач”, “Гуси”, “Павучки”). Ототожнюючи себе з дорослими, моделюючи їхні стосунки, діти в іграх (особливо рольових) та іграшках засвоювали смисл трудової діяльності, відтворювали окремі її операції. Цікавим прикладом в цьому плані є цикл ігрових пісень – хороводів “А ми просо сіяли”, “Льон”, “Мак”.