Категорія “піднесене”, “героїчне”, “низьке”
Основними естетичними категоріями виступають прекрасне і потворне, визвишене і низьке, драматизм, трагічне і комічне, героїчне тощо.
Категорії естетики розкриваються як своєрідний прояв естетичного освоєння світу в кожній з областей суспільного буття, людського життя – у виробничо-трудовій і суспільно-політичній діяльності, у відношенні до природи, в культурі і побуті тощо.
У визначенні категорій естетики присутня як об’єктивна, так і суб’єктивна сторона естетичного освоєння. Якщо до об’єктивної можна віднести наукове мислення, що опирається на загальні логічні закони і форми мислення, то суб’єктивна сторона – це естетичні відчуття, смаки, оцінки, переживання, ідеї, ідеали.
Естетичні категорії виступають своєрідними мірилами, згідно яких можна робити оцінку прекрасного. Ще з давніх-давен великі мислителі бралися розробляти основні естетичні категорії. Шукали формулювання, які б давали змогу більш чітко визначити, що таке прекрасне, які є якісні і кількісні форми його прояву, що виступає антиподом прекрасному, високому.
Піднесене – естетична категорія, яка виражає сутність явищ, подій, процесів, які володіють великої суспільною значущістю, що впливають на життя людини, на долі людства. Події і явища, що оцінюються як возвишені, естетично сприймаються людиною як протистояче всьому заземленому, примітивному, буденному. Возвишене викликає в людини особливі відчуття і переживання, яке піднімає його над усім примітивним, веде людину на боротьбу за високі ідеї. Возвишене тісно пов’язане з прекрасним, також виступаючи втіленням естетичного ідеалу.
Якщо прекрасне несе в собі людську міру, то підсилене – це перевищення міри, тобто піднесене – це те, що вражає людське уявлення силою або масштабом свого прояву. Піднесене – колосальне, могутнє, що перевищує можливості сучасного людства.
Категорія піднесеного на відміну від категорії прекрасного не одержала розвитку в античній естетиці. Якщо вона близько до цієї категорії розглядалися античними авторами, то тільки в зв'язку з риторичними стилями. Так, наприклад, у трактаті невідомого латинського автора Псевдо-Лонгіна “Про піднесене” ця категорія розглядається переважно в зв'язку з риторичними прийомами.
Уперше дослідження, присвячене проблемам піднесеного, виходить в Англії в 1757 р. Його автором був англійський філософ Едмунд Берк («Філософське дослідження про походження наших ідей піднесеного і прекрасного»). Берк опирався на традицію сенсуалістичної естетики йде від Дж. Локка. Берк вважає, що наші судження про красу засновані на досвіді, в основі почуттєвого досвіду лежать два види афектів: афекти, зв'язані зі спілкуванням, і афекти, зв'язані з самозбереженням (страх, жах, здивування, захоплення), саме вони породжують почуття піднесеного. Берк зіставляє піднесене з прекрасним. Прекрасне засновано на почутті задоволення, піднесене невдоволення. Берк прагнув довести абсолютний контраст прекрасного і піднесеного, доводячи що з потворне цілком сумісне з ідеєю піднесеного. В англійській естетичній думці категорія піднесеного одержала більше поширення.
Подальший розвиток категорія прекрасного одержує в естетиці Іммануіла Канта. І Кант який зіставив ці дві форми естетичного відзначав, що прекрасне доставляє насолоду саме по собі, те піднесене робить приємність, тільки будучи осмислено за допомогою ідей розуму. Бурхливий океан не є піднесеним сам по собі, душа повинна бути виконана глибокого роздуму щоб споглядаючи його перейнятися почуттям піднесеного. Тому що вплив піднесеного не безпосередній, а переломлюється через розум, то на відміну від прекрасного, котре в природі виявляється тільки в предметах форми, що відрізняються досконалістю, почуття піднесеного може породжуватися і предметами безформними хаотичними.
Ф. Шиллер аналізуючи почуття піднесеного виділив у ньому три складові частини. По-перше, явище природи як сила, що незмірно перевершує людини. По-друге, відношення цієї сили до нашої фізичної здатності до опору. По-третє, відношення її до нашої моральної особистості до нашого духу. У такий спосіб почуття піднесеного виникає внаслідок дії трьох послідовних представлень: об'єктивної фізичної сили, нашого об'єктивного фізичного безсилля і нашої суб'єктивної моральної переваги.
Категорію піднесеного докладно розглянув А. Шопенгауер. Але пропонував уявити собі бурхливе хвилювання в природі, півморок від грозових хмар; величезні навислі скелі, що, тіснячи закривають обрій, пустельну місцевість, стогони вітру, що несеться по ущелинах, ... перед нами чітко проступає наша залежність, наша боротьба з ворожою природою, наша зломлена воля; але доти поки нагору не візьме відчуття особистої небезпеки і ми перебуваємо в естетичному спогляданні, крізь цей образ зломленої волі переглядає чистий суб'єкт пізнання, спокійно і незворушно пізнає ідеї тих явищ, що грізні і страшні для волі. У цьому контрасті і полягає почуття піднесеного.Інший приклад: коли ми занурюємося в міркування про нескінченність світу в просторі і часі, коли думаємо про минулі і майбутні чи тисячоріччя коли в нічному небі нам з'являються незліченні світи і незмірність світу пронизує нашу свідомість, то ми почуваємо себе мізерно малими, примарними загубленим, немов крапля в океані. Одночасно проти цієї примари нашої незначності повстає безпосередня свідомість того, що всі ці світи існують безпосередньо в нашому представленні, що ми здатні усвідомлювати своя незначність, що гнітюча нас нескінченність укладена в нас самих. Це узвишшя нашого духу над незначністю нашої власної індивідуальності й означає почуття піднесеного.