Культура Африки

Віра в те, що померлі впливають на життя своїх нащадків і служать гарантами їхнього земного благополуччя, є характерною рисою більшості традиційних релігій Африки. Обряди, вчинені на честь родичів, що пішли, займають чи не саме помітне місце в культовій практиці багатьох африканських народів.

Можна сказати, що жодна скільки-небудь значна подія в житті колективу не обходиться без приношення «жертв» предкам. Парадокс сучасної ситуації полягає в тому, що світові релігії у відомій мері сприяли консервації культу предків в Африці, перервавши процес його «природного вмирання». Більше того, у деяких християнсько-африканських церквах (наприклад, у кінбангізмі) культ предків переживає свій «ренесанс».

Становлять інтерес такі форми африканських традиційних релігій, як знахарство і чарівництво, що дуже міцно злиті з іншими віруваннями. По уявленнях африканців, відуни володіють вродженою шкідливою силою, субстанцією, що дозволяє їм наводити псування, не роблячи магічних обрядів, не застосовуючи заклинань, не вживаючи зілля. Іншими словами, акт знахарства — це психічний акт, акт свідомості. Чаклунство ж — це сукупність магічних обрядів, прийомів, способів, за допомогою яких віруюча людина прагне вплинути на інших людей, явища природи, хід подій. Чаклунство може бути доброчинним, спрямованим на благо громади, чи ж шкідливим, тобто людям, що заподіює шкоду. Шкідливе чаклунство і називається «чарівництвом», а люди, що займаються шкідливим чаклунством, — відповідно «чарівники».

Відунів і чарівників ні в якому разі не можна плутати зі знахарями, гадателями, жрецями й іншими служителями культу. Етнографи-африканісти (М. Фортес, Е. Дитерлен і ін.) прийшли до висновку, що якщо служителі культу — це офіційний, узаконений і контрольований суспільством канал зв'язку з потойбічним, то відуни є символ неконтрольованого, незаконного вторгнення нелюдського в людський світ. Іншими словами, віра у відунів — не що інше, як віра в існування серед людей таємних носіїв зла, чия людська оболонка — не більше ніж личина, що ховає їх щиру «нелюдську» сутність. Можна сказати, що відун, по представленнях африканців, — це «чужий», ворог, що ховається під маскою «свого». У сучасній Африці знахарство і чарівництво усе ще впливає на свідомість більшості людей, сильніше в селі, слабкіше в місті.

І нарешті, загальним для традиційних релігій чорної Африки є обряди й ініціації, що представляють собою ритуальний символічний елемент життя суспільства на ранніх ступенях їхнього розвитку. Проходження кожним африканцем відповідного етапу життєвого циклу відзначають різні обряди, зв'язані з його народженням, змужнінням, одруженням, народженням його дітей, настанням старості і, нарешті, смертю. Усі ці обряди в більшій чи меншій ступені забарвлені релігією, що припускає елементи карнавальності. У ряду африканських народів ініціації стали частиною системи таємних і напівтаємних товариств.

Деякі народності Чорної Африки сповідають релігії, що крім культу духів, чи демонів, містять у собі й інші форми релігії. До них застосовують назву «полідемонічні релігії», що містять у собі вказівки на дуже істотний їхній елемент і разом з тим протиставлення цих релігій політеїстичним по ознаці того ж елемента — шанування демонів, але ще не богів.

У результаті синтезу західного християнства з традиційними африканськими віруваннями на початку XX ст. виник кімбангізм. У ньому переплітаються такі елементи християнства, як хрест, сповідь і месіанство, і традиції старих африканських релігій, традиції фетишизму й анімізму, насамперед культ предків. Кімбангізм дав сильний імпульс розвитку різних афрохристиянських рухів.

Культури Африканського континенту внесли значний вклад у скарбничку світової культури. Насамперед у контекст європейської культури органічно ввійшов джаз, породжений на основі африканських традицій, його ритми доставляють насолода, тому він зробив блискавичну кар'єру і відразу був включений у класичний репертуар. Поява в Європі африканської пластики мало найбільше значення для світової художньої пластики. Ехо культури Чорної Африки можна знайти у творчості таких великих художників XX ст., як М.Вламінк, А. Дерен, Г. Матісс і насамперед Пікассо. Останньому удалося сполучити двомірну перспективу, прийняту в західному живописі, із третім виміром, представленим у формах африканської скульптури.Саме це сполучення привело до кубізму. Кубістськими формами африканської скульптури перейнялися художники найбільш абстракціоністських угруповань і кубізм ввійшов в історію світової культури як один з найцікавіших художніх напрямків. Африканська скульптура з'явилася також джерелом натхнення для творчості представників німецького експресіонізму — Е. Нольде, Е. Хірхнера й ін. Здатність до синтезу, що характеризує мистецтво Чорної Африки, дотепер є одним з напрямків художніх пошуків світової культури. Чарам африканської культури піддаються були такі поети і письменники, як Гійом Апполінер, Жан Кокто й ін., а художні кола з ентузіазмом зустріли збірники міфів, поезії і легенд, зібраних на Чорному континенті Лео Фробеніусом, а потім опублікованих у численних книгах і статтях. Можна привести ряд інших прикладів, що свідчать про життєдайний вплив культур Чорної Африки на світову культуру, однак і так ясно їхнє значення для людей XX ст.