Ідеї Просвітництва в мистецтві
Театральність, характерна для мистецтва XVIII ст., у Ватто виявилась особливо чітко. Один з найбільших творів, завершених незадовго до смерті, "Паломництво на острів Цітеру", де кавалери і дами вирушають на острів кохання, робить глядача немовби співучасником зародження почут¬тя, його наростання, і передано це відчуття кольором чу¬дового мерехтливого світла, що розбивається на відблиски. Ірреальність, фантастичність зображення — мета художни¬ка. Але це не кохання, а гра у кохання, театр. Театром і було все життя суспільства, яке змалював Ватто. Він добре знав життя справжнього театру, малював акторів італійської і французької комедії ("Жіль").
Найбільш реалістичний твір Ватто — "Крамниця Жер-сена". У правій частині картини розмовляють поміж собою кавалери і дами, які забрели в антикварну крамницю, у лівій — складають у ящик картини, серед яких і портрет Людовіка XIV — "короля-сонця". "Чи немає тут думки про скороминучість життя,слави, влади і вічність — тільки мистецтво?" — запитують мистецтвознавці.
Істинним представником французького рококо вважа¬ють Франсуа Буше (1703—1770) — "першого художника короля", як його величали, директора Французької академії наук. Гедонізм (від грец. — насолода), властивий рококо, Буше довів до повного нехтування раціональним, розум¬ним. Він умів робити все: панно, картини, театральні де¬корації, книжкові ілюстрації, малюнки віял, камінних годинників, карет, ескізи костюмів тощо. Його теми — релігійні, міфологічні, пейзажні краєвиди — все це пасто¬ральне, ідилічне і відверто виражає чуттєву насолоду жит¬тям ("Тріумф Венери", "Туалет Венери", "Венера з Аму¬ром", "Венера з Вулканом", "Купання Діани" тощо). І хоча його героїня — біло-рожева богиня Флора у вбранні пас¬тушки, однак — це аристократка, парижанка.
У другій половині життя Буше стає об'єктом жорстоких нападок теоретика естетичних ідей Просвітництва Дідро, який вбачав у ньому уособлення всіх бід, з якими бороли¬ся просвітителі.
Стиль мистецтва Ватто і Буше у другій половині століття, коли ідеалам рококо, як і самому замовнику цього мистец¬тва, вже по суті був винесений вирок, продовжив блиску¬чий майстер, живописець-імпровізатор, художник рідкісно¬го таланту, фантазії, темпераменту Жан-Оноре Фрагонар (1732—1806). Світло і повітря, ніжні, вишукані сполучен¬ня блакитних, рожевих, палевих тонів наповнювали його картини. Він працював у багатьох жанрах, зображаючи в основному галантно-любовні сцени ("Поцілунок крадь¬кома", "Щасливі можливості гойдалок").
Портрети багатьох художників цього часу — в основно¬му жіночі — прославляють своїх знатних героїнь (Луї Токке приїздив у Росію і намалював портрети Єлизавети Пет¬рівни та багатьох знатних дам; Жан-Манр Натьє, який малював парижанок) в образах кокетливих, грайливих, пікантних богинь, муз, німф, весталок, які втратили кла¬сичну велич і стриманість.
Подібні смаки, одначе, під впливом прийдешньої епо¬хи і Просвітництва поступово змінювалися.
Незаперечний вплив буржуазії викликав Інтерес до гол¬ландського реалізму, і художник Жан Батіст Сімеон Шар-ден (1699—1779), працюючи вже у руслі нових естетичних ідей, створив, по суті, нову систему живопису.
Почав він із натюрморту зі здобиччю у голландському або фламандському стилі, але потім знайшов свою тему: пред¬мети кухонного начиння — казани, каструлі, бачки ("Мідний казан"), які живуть своїм "тихим життям". Ці предмети позбавлені у нього будь-якої претензії і сповнені живопис¬ної майстерності ("Натюрморт з голубим кубком"). У жан¬ровому живописі — на противагу аристократичним галант¬ним святам і пастушачим ідиліям — Шарден, виражаючи смаки буржуазії, відтворив поміркованість, порядок, зати¬шок ранньобуржуазного побуту ("Молитва перед обідом", "Праля", "Жінка, яка миє каструлі"). Дійсно він прославив добропорядність, працьовитість, вірність домашньому вог¬нищу — справді бюргерські чесноти. Ці картини стали ма¬ленькими шедеврами реалістичного мистецтва.У Жана Батіста Грьоза (1725—1805), теж співця скром¬ного побуту третього стану, дещо інший підхід. Він близь¬кий до сентиментальної драми, яка саме виникла в цей період. "Оце справді мій художник!" —проголошував Дідро, присвятивши Грьозу не одну сторінку своїх творів. Як і сентиментальна міщанська драма, творчість художника за¬знала величезного впливу ідей Руссо, проповіді патріар¬хальної ідилії. Це віяння поширилося по всій Європі. Але у Грьоза немає шарденівських міри і смаку. І його "мораль¬ний живопис" — "Читання Біблії" (де батько сімейства роз'яснює дітям біблію), "Сільські заручини"; "Паралітик" (якого доглядає дружина) — має іншу назву — "Плоди доб¬рого виховання", а "Розпещене дитя" — "Плоди поганого виховання" — це живописна дидактика. Такі прославлені і уподобані міщанством дівочі "Голівки" Грьоза з піднесе¬ними догори очима, розбитим люстерком, мертвим пташе¬ням тощо досить банальні.
Лінію Шардена, що перейшла у розвинений психо¬логізм, продовжили Жан Етьєн Ліотар, Жан Батіст Перро-но, Моріс Латур.