Інформаційна безпека й інформаційні технології
Інформаційна безпека й інформаційні технології
На ранньому етапі автоматизації впровадження банківських систем (і взагалі засобів автоматизації банківської діяльності) не підвищувало відкритість банку. спілкування з зовнішнім світом, як і колись, йшло через операціоністів і кур'єрів, тому додаткова погроза безпеки інформації виникала лише від можливих зловживань з боку фахівців, що працювали в самому банку, по інформаційних технологіях.
Положення змінилося після того, як на ринку фінансових послуг стали з'являтися продукти, саме виникнення яких було немислимо без інформаційних технологій. У першу чергу ц-пластикові картки. Поки обслуговування по картках йшло в режимі голосової авторизації, відкритість інформаційної системи банка підвищувалася незначно, але потім з'явилися банкомати, POS-термінали, інші пристрої самообслуговування - те є засобу, що належать до інформаційної системи банку, але розташовані поза нею і доступні стороннім для банку обличчям.
Відкритість системи, що підвищилася, зажадала спеціальних мір для контролю і регулювання обміну інформацією: додаткових засобів ідентифікації й аутентифікаціїї обличчя, що запитують доступ до системи (PIN-код, інформація про клієнта на магнітній чи смузі в пам'яті мікросхеми картки, шифрування даних, контрольні числа й інші засоби захисту карток), засобів криптозахисту інформації в каналах зв'язку і т.д.
Ще більше зрушення балансу “захищеність-відкритість” убік останньої зв'язане з телекомунікаціями. Системи електронних розрахунків між банками захистити відносно нескладно, тому що суб'єктами електронного обміну інформацією виступають самі банки. Проте, там, де захисту не приділялася необхідна увага, результати були цілком передбачувані. Найбільш кричущий до жалю, наша країна. Використання вкрай примітивних засобів захисту телекомунікацій у 1992 р. привело до величезних утрат на фальшивих авізо.
Загальна тенденція розвитку телекомунікацій і масового поширення обчислювальної техніки привела зрештою до того, що на ринку банківських послуг в усьому світі з'явилися нові, чисто телекомунікаційні продукти, і в першу чергу системи Home Banking (вітчизняний аналог-“клієнт-банк”). Це зажадало забезпечити клієнтам цілодобовий доступ до автоматизованої банківської системи для проведення операцій, причому повноваження на здійснення банківських транзакції одержав безпосередньо клієнт. Ступінь відкритості інформаційної системи банку зросла майже до межі. Відповідно, вимагаються особливі, спеціальні міри для того, щоб настільки ж значно не упала її захищеність.
Нарешті, гримнула епоха “інформаційної супермагістралі”: взривоподібний розвиток мережі Internet і зв'язаних з нею послуг. Разом з новими можливостями ця мережа принесла і нові небезпеки. Здавалося б, яка різниця, яким образом клієнт зв'язується з банком: по лінії, що комутується, прихожої на модемний пул банківського вузла зв'язку, чи по IP-протоколі через Internet? Однак у першому випадку максимально можлива кількість підключень обмежується технічними характеристиками модемного пула, у другому же-можливостями Internet, що можуть бути істотно вище. Крім того, мережна адреса банку, у принципі, загальнодоступний, тоді як телефонні номери модемного пула можуть повідомлятися лише зацікавленим особам. Відповідно, відкритість банку, чия інформаційна система зв'язана з Internet, значно вище, ніж у першому випадку. Так тільки за п'ять місяців 1995 р. комп'ютерну мережу Citicorp зламували 40 разів! (Це свідчить, утім, не стільки про якійсь “небезпеці” Internet узагалі, скільки про недостатньо кваліфіковану роботу адміністраторів безпеки Citicorp.)
Усе це викликає необхідність перегляду підходів до забезпечення інформаційної безпеки банку. Підключаючи до Internet, варто заново провести аналіз ризику і скласти план захисту інформаційної системи, а також конкретний план ліквідації наслідків, що виникають у випадку тих чи інших порушень конфіденційності, схоронності і приступності інформації.
На перший погляд, для нашої країни проблема інформаційної безпеки банка не настільки гостра: до Internet чи нам, якщо в більшості банків коштують системи другого покоління, що працюють у технології “сервер-файл-сервер”. На жаль, і в нас уже зареєстровані “комп'ютерні крадіжки”. Положення ускладнюється двома проблемами. Насамперед, як показує досвід спілкування з представниками банківських служб безпеки, і в керівництві, і серед персоналу цих служб переважають колишні оперативні співробітники органів внутрішніх чи справ держбезпеки. Вони мають високу кваліфікацію у своїй області, але здебільшого слабко знайомі з інформаційними технологіями. Фахівців з інформаційної безпеки в нашій країні узагалі вкрай мало, тому що масової ця професія стає тільки зараз.Друга проблема зв'язана з тим, що в дуже багатьох банках безпека автоматизованої банківської системи не аналізується і не забезпечується всерйоз. Дуже мало де мається той необхідний набір організаційних документів (аналіз ризику, план захисту і план ліквідації наслідків), про яке говорилося вище. Більш того, безпека інформації суцільно і поруч просто не може бути забезпечена в рамках наявної в банку автоматизованої системи і прийнятих правил роботи з нею.